Він мав підозри — ні, майже впевненість, — що деякі з гостей також бачили або чули певні речі. За ті три роки, які він працював там, Президентський люкс винаймали дев’ятнадцять разів. Шестеро з тих гостей, які в ньому зупинялися, передчасно виїхали з готелю, дехто з них мали явно хворий вигляд. Бувало, інші гості з такою ж раптовістю залишали інші номери. Одного вечора в серпні тисяча дев’ятсот сімдесят четвертого, вже у присмерку, певний чоловік, який був отримав у Кореї[240] Бронзову і Срібну зірки (тепер той чоловік був членом рад директорів трьох великих корпорацій, і ще подейкували, ніби це він персонально викурив з роботи знаменитого ведучого програми теленовин), безпідставно запав у крикливу істерику з риданнями на галявині для гольфу. А ще за той час, що Хеллоран був пов’язаний з «Оверлуком», десятки дітей просто відмовилися йти на ігровий майданчик. З одною дитиною стався припадок з конвульсіями, коли вона гралася в бетонних трубах, хоча Хеллоран не знав, чи можна це поставити на рахунок погибельного співу сирен «Оверлука», — серед працівників готелю ходила чутка, ніби ця дитина, єдина дочка одного вродливого кіноактора, страждає на епілепсію і просто забула того дня прийняти свої ліки.
Так отож, дивлячись униз, на труп місіс Мессі, він відчував переляк, але не зовсім жах. Це було не зовсім неочікуваним. Жах прийшов, коли вона розплющила очі, показавши свої безтямні, вицвілі, срібні зіниці і почала до нього вишкірятися. Жах прийшов, коли
(вона почала вилазити й тягнутись до нього.)
Кинувшись навтьоки з галопуючим серцем, він не почувався в безпеці навіть тоді, коли за ним затріснулися і були замкнені на ключ двері. Фактично, зізнався Дік сам собі зараз, засмикуючи замок-блискавку на валізці, відтоді він ніколи більше не почувався в безпеці ніде в «Оверлуку».
І от тепер цей хлопчик — гукає, ридаючи благає про допомогу.
Він поглянув собі на годинник. Було о пів на шосту. Він уже було підійшов до дверей квартири, але тут згадав, що в Колорадо зараз жорстока зима, особливо там, високо в горах, і повернувся до шафи. Витяг з поліетиленового чохла, куди його було упаковано в сухій хімчистці, своє довге пальто на смушковій підкладці і перекинув собі через руку. Це була єдина зимова річ з усього одягу, який він мав. Він повимикав усюди світло й огледівся довкола. Чи бува не забув чогось? Так. Про одну річ. Він дістав з нагрудної кишені заповіт і встромив його за облямівку дзеркала на туалетному столику. Якщо пощастить, він повернеться і дістане його.
Звісно, якщо пощастить.
Він вийшов з квартири, замкнув за собою двері, поклав ключ під плетений килимок і збіг по надвірних сходах до свого кабріолета «кадилак».
На півдорозі до міжнародного аеропорту Маямі, на зручній відстані від комутатора, де, як було відомо, підслуховував Квімс або Квімсові пахолки, Хеллоран зупинився біля пральні якогось торговельного центру і зателефонував до «Юнайтид Ерлайнз»[241]. Рейси на Денвер?
240
Корейська війна (1950—1953) між двома корейськими державами, хоч реальні бойові дії здебільшого вели: з північного боку армія КНР і військово-повітряні сили СРСР, а з південного — американське військо.