— Так, — промовив Джек.
— Вони не любили «Оверлук» так, як я, — сказав Ґрейді, починаючи готувати для нього наступну порцію. Сріблясті бульбашки здійнялися в перехиленій пляшці джину. — Так само, як ваші син і дружина його не люблять… наразі, принаймні. Але вони обов’язково полюблять його. Ви мусите показати їм хибність їхніх шляхів, містере Торренс. Ви згодні?
— Так. Згодний.
Він усе зрозумів. Він був надто м’яким з ними. Чоловіки і батьки несуть особливу відповідальність. Батько Краще Знає. Вони не розуміють. Само по собі це не є злочином, але вони зловмисне не розуміють. Зазвичай він не був суворою людиною. Але вірив у дієвість покарання. Тож якщо його син і дружина зловмисне настановили себе проти його бажань — проти того, що, як він знає, для них же буде кращим, — то хіба не лежить на ньому певний обов’язок?..
— Невдячне чадо гостріше за зміїний зуб[272], — промовив Ґрейді, вручаючи йому чарку. — Я щиро вірю, що наш менеджер зможе привести до ладу вашого сина. А невдовзі по тому і вашу дружину. Ви згодні, сер?
Негадано Джек розгубився.
— Я… але ж… якби вони просто поїхали звідси… я маю на увазі, врешті-решт, це ж я потрібен менеджеру, хіба не так? Саме так мусить бути. Тому що…
Тому що що? Він мусив би знати, але раптом виявилося, що ні. Ох, як пливе все в його бідній голові.
— Поганий песик! — голосно проказував Дервент під контрапунктний акомпанемент реготу. — Поганий песик взяв і напудив на підлогу.
— Але ж ви знаєте, — конфіденційно нахилився Ґрейді над своїм столиком-візком, — ваш син наразі робить спроби залучити до цієї справи сторонню особу. Ваш син має вельми великий талант, такий, що його наш менеджер міг би використати для подальшого розвитку «Оверлука», для подальшого… його вдосконалення і збагачення, скажімо так. Але ваш син робить спроби використати цей самий талант проти нас. Він зловмисний, містере Торренс, сер. Зловмисний.
— Сторонню особу? — дурнувато перепитав Джек.
Ґрейді кивнув.
— Кого?
— Певного ніґґера, — сказав Ґрейді. — Ніґґера кухаря.
— Хеллорана?
— Здається, це його прізвище, сер, так.
З-за їх спин черговий вибух реготу, а потім щось заперечним тоном заскиглив Роджер.
— Так! Так! Так! — почав скандувати Дервент. Решта навкруг нього це підхопили, але, раніш аніж Джек устиг почути, чого саме вони бажають, щоб тепер зробив Роджер, знову почав грати оркестр — мелодію «Таксідо джанкшен»[273], у якій було чимало соковитого саксофона, проте небагато «соулу».
(«Соул? Соул поки ще навіть не винайшли. Чи вже?») [274]
(«Ніґґер… той ніґґер кухар»)
Він відкрив рота, сам ще не знаючи, що зараз прозвучить. А вийшло ось що:
— Мені казали, що ви не закінчили навіть середньої школи. Але говорите ви несхоже на неосвічену людину.
— Це правда, що я вельми рано перервав формальну освіту, сер. Але наш менеджер піклується про своїх працівників. Він вважає, що це віддячується. Освіта зажди віддячується, хіба ви не погодитеся з цим, сер?
— Так, — збентежено промовив Джек.
— От ви, наприклад, виявили велику зацікавленість у поглибленні знань про готель «Оверлук». Вельми мудро з вашого боку, сер. Вельми шляхетно. Тож певний альбом було залишено в підвалі, щоби ви його знайшли…
— Ким? — нетерпляче запитав Джек.
— Самим менеджером, звичайно. І деякі інші матеріали буде вам надано в розпорядження, якщо буде ваше бажання…
— Я бажаю. І то дуже.
Він намагався притлумити схвильованість у своєму голосі і зазнав жалюгідної поразки.
— Ви справжній науковець, — сказав Ґрейді. — Досліджуєте тему до самого кінця. Вичерпно вивчаєте всі джерела.
Він нахилив низьколобу голову, відтягнув лацкан своєї білої форменої тужурки і почав шліфувати кісточками пальців невидиму для Джека брудну плямку.
— І наш менеджер не накладає жодних обмежень на власну щедру ласку, — продовжив Ґрейді. — Погляньте на мене, на того, хто ще в десятому класі відпав від школи. Подумайте, наскільки далі ви самі могли би просунутись в організаційній структурі «Оверлука». Ймовірно… з часом… на самісінький верх.
— Справді? — прошепотів Джек.
273
«Tuxedo Junction» («Роздоріжжя смокінгів» — назва джаз-клубу) — композиція, написана 1939 року для студентського оркестру Алабамського університету, яка пізніше уславилася в аранжуванні Ґлена Міллера й у виконанні його біг-бенду, ставши джазовим стандартом.
274
Soul («душа») — започаткований наприкінці 1950-х афроамериканцями музичний жанр, у якому скомбіновано релігійний госпел, чуттєвий ритм-енд-блюз і технічно досконалий джаз; визначається особливою екстатичністю виконання.