— Але насправді все залежить від вашого сина, як він вирішить, хіба не так? — промовив Ґрейді, запитально зводячи брови. Цей делікатний жест вийшов дивним, самими лиш бровами, які в нього були кущастими і якимись дикими.
— Від Денні? — насупився Джек на Ґрейді. — Ні, звісно ж, ні. Я б не дозволив синові приймати рішення, які стосуються моєї кар’єри. Аж ніяк. Ким ви мене вважаєте?
— Самовідданою людиною, — тепло проказав Ґрейді. — Можливо, я погано виклав думку, сер. Скажімо так, ваше майбутнє тут перебуває в прямій залежності від того, як ви вирішите впоратися з неслухняністю вашого сина.
— Усі свої рішення я приймаю сам, — прошепотів Джек.
— Але ви мусите управитися з ним.
— Саме так.
— Рішуче.
— Саме так.
— Чоловік, який не в змозі розпоряджатися власною родиною, являє собою вельми невелику цікавість для нашого менеджера. Від чоловіка, що неспроможний встановлювати напрямок дій для своєї жінки і сина, навряд чи можна очікувати здатності скеровувати себе самого, не кажучи вже про посідання якогось місця, що накладає відповідальність за функціонування такого громаддя. Він…
— Я ж сказав, що розберуся з ним! — раптом закричав Джек, і то несамовито.
«Роздоріжжя смокінгів» щойно завершилося, а нова мелодія ще не почалася. Його крик ідеально припав на цю паузу, і за спиною в нього зненацька замовкли всі балачки. Він раптом відчув, що вся його шкіра буквально палає. Він був абсолютно впевнений, що кожен там зараз дивиться тільки на нього. Вони покінчили з Роджером і тепер візьмуться за нього. Перекинься. Служи. Завмри. Якщо гратимеш з нами в цю гру, і ми гратимемо з тобою в цю гру. Відповідальний пост. Вони хочуть, щоби він приніс в жертву свого сина.
(«…Тепер він переслідує Гаррі всюди, помахуючи позаду нього своїм маленьким хвостиком…»)
(«Перекинься. Завмри. Покарай свого сина»)
— Прошу сюди, сер, — проказав у цей час Ґрейді. — Дещо, що може вас зацікавити.
Балачки почалися знову, здіймаючись і спадаючи у своєму власному ритмі, сплітаючись і виплітаючись з музики оркестру, який грав тепер свінгову версію «Квитка на поїздку» Леннона й Маккартні[275].
(«Я чув і краще з гучномовців у супермаркеті»)
Джек дурнувато загиготів. Поглянувши вниз, собі на ліву руку, він побачив, що тримає в ній чергову чарку, напівповну. Він спорожнив її одним ковтком.
Тепер він стояв перед камінною полицею, жар від палаючого в пічурці тріскучого вогню зігрівав йому ноги.
(«вогонь?.. у серпні?.. так… і ні… всі часи водночас»)
Там, під скляним ковпаком, містився дзиґар з двома вирізьбленими з бивня слонами по його боках. Стрілки показували за хвилину до півночі. Джек затуманеними очима дивився на дзиґар. Саме його хотів показати йому Ґрейді? Він обернувся, щоби запитати, але Ґрейді його вже покинув.
На половині «Квитка на поїздку» оркестр зупинився й завівся фанфарною міддю.
— Час настає! — оголосив Горес Дервент. — Північ! Маски геть! Маски геть!
Джек знову спробував повернутися, щоби побачити, обличчя яких знаменитостей ховалися під блискітками і гримом, і масками, але тепер його заціпило, він не був у змозі відірватися очима від дзиґаря — стрілки того зійшлися разом і стирчали прямо вгору.
«Маски геть! Маски геть!» — підносилося скандування.
Куранти почали делікатний передзвін. Уздовж сталевої рейки під циферблатом, зліва і справа, посунулися дві фігурки. Джек дивився в зачаруванні, забувши про зняття масок. Дзижчав механізм годинника. Трибки оберталися і зчеплювалися, тепло зблискувала мідь. Балансирне колесо строго пунктуально похитувалося туди-сюди.
Одна з фігурок зображала чоловіка навшпиньках з чимось затиснутим у руках, що скидалось на крихітний кий. Інша була маленьким хлопчиком у блазенському ковпаку[276]. Механічні фігурки зблискували, вони були фантастично детальними. Спереду на ковпачку хлопчика було викарбувано слово: БОВВДУР.
Обидві фігурки сковзнули на протилежні кінці сталевого осьового стрижня. Десь собі теленькав і теленькав мотив якогось вальсу Штрауса. На цей мотив у його голові почала крутитися якась нісенітна рекламна фраза: «Купуй собачу їжу, ргав-ргав, ргав-ргав, купуй собачу їжу…»
Сталевий молоток у руках у заводного татуся впав хлопчику на голову. Заводний син смикнувся вперед. Молоток піднімався й падав, піднімався й падав. Заперечливо простягнуті руки хлопчика почали дрижати. Хлопчик присів, а потім опинився у розпластаній позі. А молоток так само піднімався й падав під легесеньке теленькання мелодії Штрауса, і Джеку здалося, що він розгледів лице цього чоловіка, вузласто перекривлене в роботі, розгледів, як відкривається і закривається рот заводного татуся, як він картає знепритомнілу, прибиту фігурку свого сина.
275
«Ticket to Ride» (1965) — в оригіналі з важким бітом пісня «Бітлз» з альбому «Help!» («Допоможіть!») і їхнього ж фільму з однойменною назвою.
276
Конічний, гостроверхий паперовий ковпак традиційно одягали на голову в школах лінивим і тупим учням.