— Уповні, мем, — відповів він і понуро подивився крізь вікно на дико вируючий сніг.
— А як реагує на все це ваша сталева пластинка, можу я поцікавитися?
— О, з головою в мене все гаразд, — сказав Хеллоран. — Лише у шлунку строха нудить.
— Який сором.
Вона знову розгорнула книжку.
Поки вони знижалися крізь безпросвітні хмари снігу, Хеллорану пригадалася та авіакатастрофа, що кілька років тому трапилася в бостонському аеропорту Логан. Умови були схожими, тільки замість снігу там зменшив видимість до нуля туман. Шасі того літака зачепило підпірну стінку при кінці посадкової смуги. Те, що залишилося від вісімдесяти дев’яти пасажирів, які були на його борту, виглядом не вельми відрізнялось від запіканки «Гамбургер хелпер»[280].
Він би не вельми переймався, якби йшлося тільки про нього самого. Зараз він залишився у світі майже сам-один, і його похорон відвідали б хіба що люди, з якими він працював, та ще той старий відступник Мастертон, котрий принаймні вип’є за його упокій. Але ж хлопчик… хлопчик на нього покладається. Певне, окрім нього, хлопчику більше нема звідки чекати допомоги, і йому не подобалося те, як різко обірвався останній поклик хлопчика. Хеллоран одно думав про тих живоплотових звірів, як вони нібито рухалися…
Тонка біла рука лягла на його руку.
Гостролика сусідка зняла з себе окуляри. Без них її риси здавалися значно м’якшими.
— Усе буде добре, — промовила вона.
Хеллоран зобразив усмішку і кивнув.
Як і було оголошено, літак сів жорстко, возз’єднавшись з землею достатньо ґвалтовно, щоби скинути зі стійки попереду більшість журналів і змусити випурхнути з бортової кухні пластикові таці каскадом, наче велетенські гральні карти. Ніхто не скрикнув, хоча Хеллоран дочув, як нестямно, немов циганськими кастаньєтами, кілька щелеп проклацали зубами.
Потім гудіння турбін здійнялося до виття — літак гальмував двигунами, — а коли їх ревіння стишилося, з бортової системи гучного зв’язку почувся м’який південний голос пілота, можливо, не зовсім рівний.
— Леді та джентльмени, ми приземлилися в аеропорту Стейпелтон. Будь ласка, залишайтесь на своїх місцях до повної зупинки літака біля термінала. Дякую за увагу.
Жінка поруч з Хеллораном закрила свою книжку і видала довге зітхання.
— Ми живемо, щоби поборювати кожний наступний день, містере Хеллоран.
— Мем, ми поки що з цим не впоралися.
— Правда. Суща правда. Чи не бажаєте хильнути по чарочці разом зі мною в барі?
— Я би радо, але маю призначену зустріч.
— Невідкладну?
— Абсолютно невідкладну, — серйозно підтвердив Хеллоран.
— Щось, що бодай якимсь маленьким чином покращить загальну ситуацію, я сподіваюся.
— Я теж на це сподіваюся, — підтвердив Хеллоран і усміхнувся. Вона усміхнулась йому навзаєм, десять років стиха спало з її обличчя у цей момент.
Оскільки з багажу в нього була тільки дорожня валізка, до стійки «Герца» на нижньому поверсі Хеллоран дістався, випередивши весь натовп. Він бачив, як по той бік затемнених вікон безупинно падає сніг. Його білими хмарами ганяв туди-сюди поривчастий вітер, і люди, які йшли через майдан до автостоянок, пробивались крізь нього. Одному чоловіку зірвало капелюх, і Хеллоран співчував йому, коли того капелюха закрутило високо вгору, так дико й красиво. Чоловік задивився йому вслід, а Хеллоран подумав:
(«Ба, плюнь і забудь, чоловіче. Твій гомбург не спуститься донизу, аж поки не досягне Аризони» [281] )
По п’ятах за цією думкою:
(«Коли аж так зле у Денвері, то як же воно там, західніше Боулдера?)
Краще, мабуть, про це не думати.
— Чим я можу допомогти вам, сер? — запитала дівчина в жовтій уніформі «Герца».
— Можете допомогти машиною, якщо маєте, — відповів він, широко усміхаючись.
За плату, більшу за середню, йому й машину вдалося винайняти потужнішу за середню, сріблясто-чорний «Б’юїк Електра»[282]. Він переймався радше покрученими гірськими дорогами, аніж стильністю; все одно доведеться десь зупинитися по дорозі й одягнути ланцюги. Без них він далеко не дістанеться.
— Як воно тут, дуже погано? — спитав він, коли вона подала йому на підпис договір оренди.
— Кажуть, це після тисяча дев’ятсот шістдесят дев’ятого року найгірша хуртовина, — життєрадісно відповіла вона. — Далеко вам їхати, сер?
— Далі, аніж мені б це подобалося.
— Якщо бажаєте, сер, я можу зараз же зателефонувати на станцію «Тексако», що на розв’язці двісті сімдесятого шосе[283]. Вони там одягнуть вам ланцюги.
280
Кухар Хеллоран порівнює результати катастрофи з напівфабрикатом, що з 1971 року випускається в коробках під брендом «Hamburger Helper» — телячий фарш з гарніром, соусом, овочами.
281
Homburg — фетровий капелюх з трохи загнутими вгору крисами й широкою стрічкою навкруг наголовка, який почали виробляти в німецькому місті Бад-Гомбург наприкінці ХІХ ст., найпопулярніша модель чоловічого капелюха першої половини ХХ століття.
282
«Buick Electra» (1971—1976) — модель «б’юїка» з укороченим носом, подвійним корпусом проти аварійної деформації і потужними дисковими гальмами.