— Щось про таймер… — промурмотів Денні.
— Що? — подався вперед Джек, аж Денні здригнувся, зіщулившись у неї на руках.
— Джеку, ти лякаєш його, — сказала вона, і то високим голосом, осудливо. Їй раптом дійшло, що вони тут усі налякані. Але чим?
— Не знаю, я не знаю, — проказував Денні батькові. — Що… що я сказав, тату?
— Нічого, — промурмотів Джек. Витягши із задньої кишені хустинку, він витер нею собі губи. Венді на мить знову охопило те нудотне почуття, ніби час біжить у зворотному напрямку. То був надто пам’ятний його жест з пияцьких часів.
— Чому ти замкнув двері, Денні? — спитала вона лагідно. — Навіщо ти це зробив?
— Тоні, — промовив він. — Тоні мені сказав так зробити.
Вони обмінялися поглядами над його головою.
— А Тоні сказав навіщо? — запитав Джек стиха.
— Я чистив зуби і думав про своє читання, — почав Денні. — Дуже сильно думав. І… і я побачив Тоні у дзеркалі. Він сказав, що мусить знову мені показати.
— Ти маєш на увазі, що він стояв позаду тебе? — спитала Венді.
— Ні, він був у самому дзеркалі, — на цьому Денні особливо наголосив. — Глибоко всередині нього. А потім я пройшов крізь дзеркало. Наступне, що я пам’ятаю, це як тато мене трусить і як я подумав, що знову зробив щось погане.
Джек шарпнувся, немов його вдарили.
— Ні, доку, — промовив він стиха.
— Тоні велів тобі замкнути двері? — спитала Венді, гладячи сина по голові.
— Так.
— А що він хотів тобі показати?
Денні напружився в неї на руках так, ніби м’язи в його тільці перетворилися на щось подібне до рояльних струн.
— Я не пам’ятаю, — відповів він розпачливо. — Не пам’ятаю я. Не розпитуйте мене. Я… я не пам’ятаю нічого!
— Шшш, — стривожилась Венді. Вона знову почала його колисати. — Якщо не пам’ятаєш, то й гаразд, любий. Авжеж.
Денні врешті-решт знову почав розслаблятися.
— Хочеш, я ще побуду тут з тобою? Почитаю тобі щось?
— Ні. Тільки нічник, — він подивився несміливо на батька. — А ти залишися, тату? На хвилиночку?
— Авжеж, доку.
Венді зітхнула:
— Я буду у вітальні, Джеку.
— Гаразд.
Вона підвелася, дивлячись, як Денні сковзнув під ковдру. Син здався їй дуже крихітним.
— Ти певен, що з тобою все гаразд, Денні?
— Я в порядку. Тільки ввімкни Снупі, мамо.
— Авжеж.
Вона ввімкнула нічник, що зображував Снупі, який міцно спить на дашку своєї собачої будки[105]. Денні ніколи не потребував нічника, допоки вони не переїхали в «Оверлук», а щойно це трапилося, як він наполегливо його зажадав. Вона вимкнула велику лампу і знову подивилася на них, маленьке біле коло обличчя Денні й Джекове понад ним. На мить вона завагалася,
(«а потім я пройшов крізь дзеркало»)
а потім тихо їх полишила.
— Ти сонний? — спитав Джек, змахуючи Денні волосся з лоба.
— Йо.
— Хочеш попити водички?
— Ні…
П’ять хвилин панувала тиша. Денні так само лежав під рукою батька. Гадаючи, що той заснув, Джек уже було зібрався підвестися і тихо піти, аж раптом Денні на грані сну промовив:
— Роук.
Джек обернувся, аж в душі йому похололо.
— Денні?..
— Ти ніколи не кривдитимеш маму, правда, тату?
— Ні.
— І мене?
— Ні.
Знову тиша, тягуча.
— Тату?
— Що?
— Приходив Тоні і розповів мені про роук.
— Справді, доку? І що вів розповів?
— Я небагато пам’ятаю. Лише, що він казав, що в ньому подачі. Як у бейсболі. Хіба не смішно?
— Так, — серце тупо колотилося в Джекових грудях. Звідки, на бога, хлопчик міг дізнатися про таку особливість? У роук грають через подачі, але не як у бейсболі, а як у крикеті.
— Тату?.. — він уже майже зовсім спав.
— Що?
— Що таке «арак»?
— Аргак? — на слух, ніби щось таке, з чим індіанець виходить не стежку війни.
Тиша.
— Агов, доку?
Але Денні спав, дихаючи довгими, повільними хвилями. Джек хвилинку посидів, дивлячись униз, на сина, і припливна хвиля любові омила його зсередини. Чому він так був накричав на нього? Для хлопчика було цілком нормальним трішечки заїкатися. Він якраз вибирався з запаморочення чи якогось трансового стану, і заїкання за таких обставин було абсолютно нормальним явищем. Абсолютно. І зовсім він не промовляв слова таймер. Там було щось інше, якась нісенітниця, дурниця.
Звідки він дізнався, що в роук грають через подачі? Хіба що хтось йому розповів? Уллман? Хеллоран?
105
Песик, герой створеного 1950 року художником Чарлзом Шульцом і друкованого по тепер коміксу «Peanuts», за яким також знято мультсеріал.