— Венді, сходи до ванної, принеси отой аерозоль, що там стоїть, — сказав він.
Вона пішла, а він сів поряд з Денні й обійняв сина за плечі.
— От сприснемо тобі руку ліками, а після того я хочу зробити з неї кілька знімків «Полароїдом». І решту цієї ночі ти потім спатимеш з нами, ’аразд?
— Звісно, — відповів Денні. — А навіщо ти хочеш фотографувати?
— Бо так нам, можливо, вдасться судовим позовом прищемити декому гузно.
З аерозольним балончиком у формі ручного вогнегасника повернулася Венді.
— Це не боляче, любий, — промовила вона, знімаючи кришечку.
Денні простягнув їй долоню, і вона сприскувала її з обох боків, аж поки та не почала вилискувати. Малюк видав довге, тремтливе зітхання.
— Трохи пече? — запитала вона.
— Ні. Навпаки краще.
— А тепер оце. Розжуй їх.
Вона подала йому п’ять пігулок дитячого аспірину, присмаченого запахом помаранчів. Взявши їх, Денні одну по одній покидав собі до рота.
— А не забагато аспірину? — спитав Джек.
— Укусів надто багато, — сердито огризнулася вона. — Пішов би краще, позбавився того гнізда, Джеку Торренсе. Зараз же.
— Одну хвилиночку.
Він підійшов до комода й дістав з верхньої шухляди свій «Полароїд Сквер Шутер». Порився глибше й знайшов там кілька флеш-кубиків[106].
— Джеку, що це ти таке робиш? — запитала вона дещо істерично.
— Він хоче зробити кілька знімків моєї руки, — поважно пояснив Денні, — а потім ми судовим позовом прищемимо декому гузно. Правильно, тату?
— Правильно, — підтвердив зловісно Джек. Він уже знайшов фіксатор для спалаху і насадив його на камеру. — Показуй руку, синку. Я оцінюю приблизно по п’ять тисяч за кожний укус.
— Що це ти таке плетеш? — Венді уже мало не кричала.
— Я тобі поясню що, — сказав він. — Я робив усе згідно з інструкцією до тієї сраної димової шашки. Ми подамо проти них позов. Та клята зараза виявилася дефектною. Напевне, що саме так. Бо як інакше це пояснити?
— Ох, — зітхнула вона знічено.
Він зробив чотири знімки, витягаючи картки по одній і просто «в сорочці» подаючи Венді, щоб та відзначала на них час зйомки за своїм годинником-медальйоном, що висів у неї на шиї[107]. Збуджений думкою про те, що його укуси можуть коштувати багато й багато тисяч доларів, Денні почав оговтуватися від переляку і проявляв жвавий інтерес. Його долоня стугоніла тупим болем, а ще трохи боліла голова.
Коли вже Джек прибрав камеру і розклав картки підсихати на комоді, Венді спитала:
— Може, нам уже сьогодні повезти його до лікаря?
— Нема сенсу, коли не дуже сильний біль, — відповів Джек. — Якщо в людини алергія на осину отруту, воно дається взнаки вже за тридцять секунд.
— Дається взнаки? Що ти маєш…
— Кома. Або судоми.
— Ох. Господи-Ісусе, — ухопивши собі лікті в чашечки долонь, вона зіщулилася з блідим і виснаженим виглядом.
— Як ти почуваєшся, синку? Як гадаєш, ти зможеш заснути?
Денні кліпнув очима. Той кошмар у його пам’яті вже вицвів до безбарвного, розмитого тла, але його переляк ще не минув.
— Якщо мені можна поспати з вами.
— Звичайно, — сказала Венді. — Ох, любий, мені так жаль.
— Усе гаразд, мамуню.
Вона знову почала плакати, і Джек поклав руку їй на плечі.
— Венді, присягаюся, я все робив за інструкцією.
— Ти позбавишся того гнізда вранці? Добре?
— Звісно, аякже.
Вони всі втрьох забралися до постелі, і Джек уже було зібрався вимкнути над ліжком світло, та раптом застиг, а потім і відкинув ковдру.
— Треба сфотографувати також і гніздо.
— І повертайся назад відразу.
— Авжеж.
Він пішов до комода, дістав камеру й останній флеш-кубик і зімкнутими в колечко великим та вказівним пальцями показав Денні «окей». Денні усміхнувся і здоровою рукою показав у відповідь той же знак.
«Путній хлопець, — думав Джек, йдучи коридором до спальні сина. — Так, і навіть більш за те».
Верхнє світло там так і горіло. Джек рушив до ліжка, а коли поглянув на столик поряд з ліжком, йому поповзли мурашки по тілу, немов обтягнутому гусячою шкірою. Короткі волосинки на шиї наїжачилися вертикально, стали колькими.
Крізь прозору миску «Пірекс» майже не видно було самого гнізда. Внутрішня поверхня скла кишіла осами. Важко було сказати, скільки їх там. З півсотні, щонайменше. А може, й сотня.
Серце повільно гупало йому в грудях, він зробив знімки і поклав камеру, чекаючи, поки вони проявляться. Він витер собі губи долонею. Єдина думка знову і знову крутилася в його голові, відлунюючи
106
«Polaroid Square Shooter» — модель фотоапарата моментальних кольорових фотокарточок, що випускалася у 1971—1975 роках; Flashcube — розроблений у 1960-х компанією «Kodak» компактний пристрій для фотоспалаху: кубик з одноразовою мікролампою на кожній вертикальній грані, після спалаху живлений від батареї фотокамери флеш-кубик обертався, даючи можливість зробити підряд чотири знімки.
107
Після кожного знятого «Полароїдом» кадру треба було витягти з камери проекспоновану картку, вкриту проявно-фіксувальною білою «сорочкою»; відслонивши її з картки, отримували готову кольорову фотографію (таймера, який би автоматично відзначав на кадрі час зйомки, тоді в побутових камерах не застосовувалося).