Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Явилась діва в двадцять літ неповних
утямити, де істина й олжа.
А в місці, де гранати буйно квітли[63],
палац жіночим флігелем світивсь.
Навряд чи в третю із минулих весен
первісне сяйво вернеться, на жаль,
Зустрілись Тигр і Заєць недаремно, —
велику мрію поховала ти!

На наступному малюнку два чоловіки — вони запускають паперового змія, море, корабель, на кораблі — дівчина плаче. Під малюнком вірш:

В твоїх талантах світло й чистота
і помисли високої снаги.
Та збіглося життя із крахом роду[64],
не виявила ти усю себе.
В День поминальний нині ти ридаєш
і погляд твій на річки береги:
І юні мрії вдалину відносить
зі сходу вітер, опуска з небес.

Під картинкою, що зображує хмари, які плинуть у небі, й закрут ріки, який зника вдалині, теж вірш:

Багатство, знатність... У житті
є сенс шукати їх?
Ізмалечку не знаєш ти
в лице батьків своїх[65].
Немає дня, і захід лиш,
тож поглядом і стеж,
Із Чу всі хмари відлетять, —
Сянцзян не вічна теж...[66]

І ще малюнок. На ньому — коштовна яшма, що впала в грязь. А вірш ось який:

Так прагнуть люди чистоти...[67]
Та чи вона була?
А пустота? Як не була, —
то звідки узялась?
Нефрит і золото лихий
очікує кінець:
Як жаль, що неминуче їх
утопче доля в грязь!

На наступній сторінці Баоюй побачив лютого вовка, він переслідував красуню дівчину, щоб її зжерти. Вірш під малюнком говорив:

Чжуншаньським вовком
цей хлопчина жив[68]:
Жорстокосердим
в лютості порив,
Гарем пізнав
і вдачу вільних дів,
Отож він жив,
а «проса не зварив»![69]

Під зображенням стародавнього храму, де дівчина на самоті читала сутру, був от який вірш:

Утямивши, що блиск трьох весен[70]
не повернути вже назад,
На скромне убрання черниці
вона змінила свій наряд.
Як жаль! Ясновельможна діва
із дому, де кругом шовки,
Враз опинилась біля Будди
при світлі мерклому лампад...

Потім була намальована крижана гора, на ній — самка фенікса, а нижче рядки:

О птице звичайна![71] Ти в світ прилетіла
у час, коли біди навстріч[72].
Відомо усім: пестуна покохала,
в житті ж не щастило — в тім річ:
Свавільний один, ну а друга — слухняна,
«людина» і — з «деревом», бач![73]
І кинулась, вся у сльозах, до Цзіньліну[74],
і зовсім зробилось невміч!

Далі — занедбаний трактир у глухому селі, у трактирі — красуня за прядкою. І знову вірш:

І збито чванство, і немає сенсу
повторювати, що вельможний дім[75].
Сім’я розпалась, а слова про рідних
що говорити у такій біді!
Її в селі пригріли випадково,
допомогти зуміли, прихистить.
І справді: світ не без людей сердечних,
нема добра без лиха! Їй щастить![76]

Після вірша була намальована ваза з квітучими орхідеями, біля вази — красуня в розкішному вбранні та пишному головному уборі. Під малюнком підпис:

У персиків і груш при теплім вітрі[77]
бруньки не набубнявіють одразу?
А з чим нам порівняти орхідею,
що вишукано прикрашає вазу?
Якщо дарма гадати, що є ліпшим —
крижина чи вода, як та розтане,
Базікати не варто зі стороннім,
і глузувати із вдовиці пана...

І, нарешті, Баоюй побачив малюнок із зображенням двоповерхових палат, у палатах красуню, що повісилась, а нижче вірш:

Чи не занадто вже красиво:
Любов як небо! Любов як море!

Тож перебільшувати годі вагу теперішніх подій.
Любов вульгарною буває, коли за обопільних скорень
Від почуттів непогамовних розпуста йде на зміну їй!

Даремно кажуть: від Жунго
Неправедні усі походять,
Скоріш за все, що від Нінго
І чвари, й наслання в народі!

Баоюй зібрався було читати далі, але Цзінхуань знала, який він розумний і талановитий, і, побоюючись, як би він не розгадав небесної таємниці, проворно закрила книгу і з усмішкою сказала:

— Чи варто ритися в незрозумілих для тебе записах? Прогуляймося краще, помилуймося чудовими пейзажами!

Баоюй мимоволі випустив із рук книгу й пішов за Цзінхуань. Перед очима його постали писані балки й різьблені карнизи, перлинні завіси й розшиті запони, духмяні квіти безсмертя й незвичайні трави. Воістину чудове місце! Про нього можна було б сказати віршем:

Світло пада на стулки червоних дверей,
і підлогу устелено золотом всю.
Яшма біла, мов сніг, тут на рамі вікна, —
от який із нефриту палац!

І знову слуху Баоюя торкнувся ласкавий голос Цзінхуань:

— Виходьте скоріше зустрічати дорогого гостя!

Не встигла вона вимовити ці слова, як з’явилися безсмертні діви. Закружляли в повітрі їхні лелійні рукава, затріпотіли на вітрі крилаті плаття; красою діви не поступалися весняним квітам, чистотою та свіжістю — осінньому місяцю.

Побачивши Баоюя, діви незадоволеним тоном звернулися до Цзінхуань:

— Ми не знали, про якого гостя йдеться, сестро, й тому вийшли його зустрічати. Адже ви говорили, що сьогодні сюди має з’явитися душа нашої молодшої сестри — Пурпурної перлини. Ми давно її чекаємо. А ви привели це брудне створіння. Навіщо воно опоганює ваші володіння?

Збентежений Баоюй, почувши ці слова, хотів вийти, але Цзінхуань взяла його за руку й, звертаючись до дів, мовила:

— Зараз я вам усе поясню. Я саме прямую до палацу Жунго, назустріч Пурпурній перлині, коли, проходячи через палац Нінго, зустріла душі Ганго-гуна й Нінго-гуна. І от вони кажуть мені: «Відтоді, як стала правити нинішня династія, наші родини прославилися своїми заслугами, з покоління в покоління успадковують багатство й титули. Але минуло цілих сто років, щастя нашого роду скінчилося, його не повернути! Багато в нас синів і онуків, але гідного спадкоємця немає. Хіба що онук Баоюй. Вдача в нього досить дивна і непогамовна, зате хлопчик наділений розумом і талантом. От тільки нікому його наставити на путь істини. Тепер же ми сподіваємося на вас. І якщо ви покажете йому всю згубність світських спокус і допоможете ступити на путь істини, щастю нашому не буде меж!» Вони так благали мене, що я пожаліла їх і вирішила привести Баоюя сюди. Спочатку пожартувала з нього, дозволила погортати книгу доль дівчат його родини, але він нічого не зрозумів, — так нехай тут, у нас, випробує могутню силу пристрасті. Можливо, тоді прозріє.

63

А в місці, де гранати буйно квітли... — У строфі натяк на життя Юаньчунь в імператорському палаці. З «трьох весен» (маються на увазі сестри Інчунь, Таньчунь і Січунь) жодній не випаде честь стати дружиною самого імператора. Однак Юаньчунь («Первісна весна») вісімнадцятого дня дванадцятого місяця року Цзя-інь (коли зустрічаються в небі зірки Тигр і Заєць) несподівано помре.

64

Та збіглося життя із крахом роду... — Йдеться про долю Таньчунь, яка вийде заміж і розлучиться з сестрами, коли дім Цзя занепаде.

65

Ізмалечку не знаєш ти в лице батьків своїх. — Йдеться про Сян’юнь, яка змалечку втратила батьків.

66

Із Чу всі хмари відлетять, — Сянцзян не вічна теж... — Сян-цзян — назва ріки (див. прим. 96).

67

Так прагнуть люди чистоти... — «Чистота», «порожнеча» — лаоські й буддійські поняття. Життя, згідно з буддизмом, ілюзорне, головний його зміст — страждання; всі світські справи — «пил», і лиш через очищення від нього люди можуть звільнитись із полону помилок.

68

Чжуншаньським вовком цей хлопчина жив... — У «Легенді про чжуншаньського вовка» середньовічного письменника Ма Чжунсі розповідається, як під час полювання пан Дун Го врятував приреченого на загибель вовка, що жив у горах Чжуншань. А той, коли небезпека минула, вирішив з’їсти свого рятівника. Тут під «чжуншаньським вовком» мають на увазі Сунь Шаоцзу, якого сім’я Цзя прийняла та приголубила, а він, ставши чоловіком Інчунь, виявився злим і невдячним.

69

Отож він жив, а «проса не зварив»! — Легенда розповідає про юнака Лу, який на постоялому дворі завів розмову з лаоським ченцем Люй і ремствував на своє життя, мріючи про славу і чини. Хазяїн двору в цей час поставив варитися просо. Юнак захотів спати, а лаоський чернець подав йому чарівне узголів’я, через яке юнакові приснилося життя його мрії. Коли він прокинувся, то зрозумів, що в його житті все є і це потрібно шанувати. А каша ще так і не зварилася. (Шень Цзіцзі, «Чарівне узголів’я», Танські новели, VII—IX ст.), (Пу Сунлін, «Поки варилася каша», новели династії Мін, XIV—XVII ст.)

70

Утямивши, що блиск трьох весен... — Вірш звернено до Січунь.

71

О птице звичайна! — Ієрогліф, який має значення «фенікс», складається з двох елементів — «фань» — «простий» і «няо» — «птиця». Автор навмисно розчленяє ці елементи, бажаючи натякнути, що і «проста», «звичайна» птиця може перетворитися на фенікса.

72

...у час, коли біди навстріч. — Мається на увазі занепад сім’ї.

73

...«людина» і — з «деревом», бач! — Знаки «дерево» («му») і «людина» («жень»), об’єднані в один ієрогліф, дають нове поняття — «розлука», «відчуження», «розлучення» («сю»).

74

І кинулась, вся у сльозах, до Цзіньліну... — Цзіньлін — назва гір поблизу Нанкіна, в сиву давнину — місце пустельництва буддійських і лаоських ченців.

75

...немає сенсу повторювати, що вельможний дім. — Йдеться про Цяоцзє, яку чекає нелегка доля після розорення сім’ї.

76

...нема добра без лиха! Їй щастить! — Коли Цяоцзє опиниться в тяжкому становищі, бабуся Лю прихистить її в селі.

77

У персиків і груш при теплім вітрі... — Персик і груша в лексиці поетичної класики Китаю символізують цвітіння, юність, розквіт, орхідея ж — холодну красу, розквіт перед зів’яненням. Після народження сина Цзя Ланя чоловік Лі Вань, Цзя Чжу, помре. Вона рано залишиться вдовою. Звідси й порівняння її з квітами персика та груші, які навесні недовго цвітуть.