З цими словами фея ввела Баоюя в покої.
— Що тут за аромат? — запитав Баоюй, відчувши якийсь невідомий йому запах.
— Це — аромат ароматів настояної на запашній олії перлинних дерев найрідкіснішої трави, що виростає в чарівних горах. Нічого подібного немає у світі, де ти живеш, тому що мир цей потонув у скверні. — Цзінхуань холодно посміхнулася.
Баоюю залишалося лише дивуватися й захоплюватися.
Коли вони сіли, служниця подала чай, незвичайно прозорий, з дивним запахом, і Баоюй запитав, як цей чай називається.
— Цей чай називається «пахощами тисячі троянд із одного чертога». Росте він у печері Ароматів на горі Весни, — пояснила Цзінхуань, — а заварений на росі, зібраній із квітів безсмертя.
Баоюй, дуже задоволений, кивнув головою й обвів поглядом покої. Чого тут тільки не було! І яшмовий цінь[78], і коштовні триніжки, і старовинні картини, і полотнища з віршами. На вікнах — шовкові штори, обабіч од них — парні написи, один особливо тішив душу:
І вишуканість, й таїнство —
земля,
А загадковість, нез’ясовність —
небо!
Баоюй прочитав напис, а потім запитав Цзінхуань, як звати безсмертних дів. Одну звали фея Божевільних мрій, другу — Та, що виливає почуття, третю — Золота діва, що навіває сум, четверту — Мудрість, яка вимірює гнів і ненависть.
Незабаром служниці внесли стільці й столик, розставили вино й частування. От уже воістину:
Напій до рубіну подібний:
наповнено келихи вщерть!
Нефритово-терпко — волога:
і чар бурштинових жага!
Баоюй не втримався й запитав, що за аромат у вина.
— Вино це приготовлено з нектару ста квітів і десяти тисяч дерев, — відповідала Цзінхуань, — і настояно на кістках ціліня[79]й молоці фенікса. Тому й називається: «Десять тисяч принад в одному келиху».
Баоюй не міг прийти до тями від замилування.
А тут іще ввійшли дванадцять дівчат-танцівниць і запитали в безсмертної феї, яку пісню вона їм накаже виконати.
— Проспівайте дванадцять арій із циклу «Сон у червоному теремі», ті, що недавно складено, — звеліла Цзінхуань.
Танцівниці кивнули, вдарили в таньбань[80], заграли на срібному ціні, заспівали: «Коли при сотворінні світу ще не...», Цзінхуань їх перервала:
— Ці арії не схожі на арії з класичних п’єс у тлінному світі. Там арії суворо розподілені між героями позитивними й негативними, головними або другорядними й написані на мотиви дев’яти північних і південних мелодій. А наші арії або оплакують чию-небудь долю, або виражають почуття, пов’язані з якою-небудь подією. Ми складаємо арії й одразу виконуємо їх на музичних інструментах. Хто не добрав зміст нашої арії, не зрозуміє всієї її краси. Тому нехай Баоюй прочитає спочатку слова арій.
І Цзінхуань наказала подати Баоюю аркуш паперу, на якому були написані слова арій «Сон у червоному теремі».
Баоюй розгорнув аркуш і, поки дівчата співали, не відривав від нього очей.
Вступ до пісень на тему «Сон у червоному теремі»
Коли при сотворінні світу
Ще не розвіялась імла, —
Кого для ніжності й розкошів
Земна планида віднайшла?
Кінець кінцем усе для того,
Щоб у туманах любострастя,
Коли зникає й небо враз,
І ранить душу сонця гра,
Щоб скрасити сльоти нещастя,
Розради надійшла пора...
Хай «Сну у теремі червонім»
Мотиви прозвучать якраз,
Аби про золото печалі
Печалям вашим не мовчали
І яшми скарги мали змогу
Всю правду донести до вас![81]
Чуткам властивий дух відкрить:
«Де золото — там і нефрит!»[83],
Засмучуюсь, бо верх бере
Союз каміння та дерев![84]
Дарма до себе тягне зір
Той, хто піднісся вище гір[85],
І сніжний блиск явля,
Бува, небесних фей життя
Складається не до пуття —
Як ліс нудний здаля...[86]
Зітхаю: в світі метушні
Краси не владна сила, ні!
Дається навіть сну взнаки:
Ти — річ при піалі?[87]
Так притупляються думки,
Й неспокій на чолі!
В зажурі нащо супиш брови?
[88]
Є, кажуть, квіточка чарівна
в обителі святих небесній;
Щонайчистіший, непорочний, —
є, кажуть, ще нефрит чудесний[89],
Коли вже додадуть до цього —
стосунків не було між ними,
Сьогодні стрітися раптово
не дати їм хтось має змогу?
А в разі, коли ще відзначать:
про трепетні стосунки чули, —
Чому ж тоді слова лишились,
а про любов давно забули?
У підсумку — сумні зітхання,
та все даремно і безглуздо,
У підсумку — гіркі терзання,
у відповідь лиш тиша й пустка.
Не сяйво місяця у небі,
а та, що порина у воду;
І це не квіточка насправді,
а в дзеркалі її подоба.
Подумати лиш! Це ж бо скільки
з очей перлин-сльозин ще кане,
Поки усе-таки ця осінь
в належний час зимою стане,
А весняне цвітіння вітер
розвіє літній понад світом!
Баоюй ніяк не міг добрати змісту й тому слухав неуважливо, але мелодія п’янила й наповнювала душу тугою. Він не став допитуватись, як склали цю арію, яка її історія, і, щоб розвіяти тугу, читав далі.
Журюся: долі не минеш
[90]
Що за втіха на серці, коли на очах
тріумфує природа, буя![91]
І як сумно, коли за цвітінням іде
час, щоб цвіт неодмінно зів’яв!
Я до справ до мирських
зі зневагою бравсь:
Десять тисяч — хай згинуть
настирливих справ!
Тузі в цьому житті
ще судилось пливти,
Аромату ж душі
прийде час одійти...
Знов, де батьківський дім,
я спрямовую зір,
Але губиться шлях
в неприступності гір!
вернуться
Цінь — китайський музичний інструмент, прообраз гітари.
вернуться
Таньбань — ударний музичний інструмент.
вернуться
...Аби про золото печалі... — Під «золотом» мається на увазі Баочай, під «яшмою» — Дайюй.
вернуться
Життя — омана... — Тема вірша — сум Баоюя за Дайюй, якій судилося рано піти з життя, а також — нездійснені надії Баочай.
вернуться
«Де золото — там і нефрит!» — Тут маються на увазі складні відносини, які виникнуть у майбутньому між Баоюєм і Дайюй.
вернуться
Союз каміння та дерев! — натяк на слова, які Баоюю судилося в майбутньому вимовити вві сні (див. розд. 36): «Хіба можна вірити цим буддійським і лаоським ченцям? Вигадали, начебто яшма й золото призначені одне для одного долею. Ні! Долею пов’язані лише камінь і дерево!»
вернуться
...Той, хто піднісся вище гір... — натяк на Баочай.
вернуться
...небесних фей життя складається не до пуття — як ліс нудний здаля... — Слово «ліс» по-китайськи звучить «лінь». Вже це розкриває натяк на стражденне життя Лінь Дайюй.
вернуться
Дається навіть сну взнаки: ти — річ при піалі? — У сунського поета Су Ши (XI ст.) у вірші «Вторячи Ду Фу, оспівую красуню» є фраза: «Стуляла повіки Мен Гуан за чаєм, прикривши лице квадратною піалою...» Коли Мен Гуан (династія Хань — 206 р. до н. е. — 220 р. н. е.) пила з квадратної піали чай у присутності чоловіка Лян Хуна, піала закривала все її лице, до брів, що, на думку Лян Хуна, надавало їй вигляду покірної та ніжної дружини. Притча про Лян Хуна та Мен Гуан розкриває фальш майбутніх подружніх відносин Баоюя та Баочай.
вернуться
В зажурі нащо супиш брови? — У вірші пророкується трагічний кінець любові Баоюя та Дайюй.
вернуться
...квіточка чарівна — Дайюй; нефрит чудесний — Баоюй.
вернуться
Журюся: долі не минеш. — Вірш передрікає близьку смерть Юаньчунь.
вернуться
...тріумфує природа, буя! — Мається на увазі піднесення сім’ї Цзя після відходу Юаньчунь до імператорських покоїв і лихо, що нависло над цією сім’єю після її смерті.