Выбрать главу

Слова ці збентежили душу Чжень Шиїня, але не встиг він розпитати ченця, як у розмову втрутився даос.

— Давай поки розстанемося, — сказав він буддійському ченцеві. — Нехай кожен сам собі добуває шматок хліба. А через три калпи я чекатиму на тебе в горах Бейманшань. Відтіля вирушимо в Безмежну країну мрій і викреслимо запис зі списків безсмертної феї Цзінхуань[12].

— Прекрасно! Прекрасно! — вигукнув буддійський чернець, і вони розійшлися врізнобіч.

«Неспроста ці ченці з’явилися, — подумав Чжень Шиїнь. — Треба було їх про все розпитати, але тепер уже пізно».

Так міркуючи, Чжень Шиїнь прийшов додому, коли побачив сусіда — вченого-конфуціанця, що жив у храмі Гарбузової горлянки. Звали його Цзя Хуа, але відомий він був під ім’ям Цзя Юйцунь. Народився він в окрузі Хучжоу, в освіченій чиновницькій сім’ї, яка на цей час розорилася, і від нажитого предками статку майже нічого не залишилося. Згодом родичі Цзя Юйцуня або пішли в інший світ, або розбрелися по білому світу, і він зробився зовсім самотнім. Залишатися на батьківщині не було ніякого сенсу, і Цзя Юйцунь вирушив до столиці, сподіваючись скласти іспити й відродити славу сім’ї[13]. У ці місця він потрапив два роки тому й застряг тут, знайшовши притулок у храмі. На життя він заробляв переписуванням і складанням ділових паперів, тому Чжень Шиїню часто доводилося з ним стикатися.

Заздрівши Чжень Шиїня, що спинився біля брами, Цзя Юйцунь привітався з ним і запитав:

— Що це ви, шановний, так уважно дивитеся на вулицю? Що-небудь цікаве помітили?

— Ні, — з посмішкою відповів Чжень Шиїнь. — Дочка от розкапризувалась, і я вирішив вийти її розважити. А взагалі — нудно. Добре, що ви прийшли, брате Цзя Юйцунь! Заходьте, будь ласка, разом скоротаємо цей нескінченний день!

Він віддав дівчинку няньці й під руку зі Цзя Юйцунем попрямував до кабінету. Хлопчик-служник подав чай. Але ледь зав’язалася бесіда, як хтось із домочадців прибіг до Чжень Шиїня зі звісткою:

— Завітав пан Ян, бажає довідатися про ваше здоров’я.

— Вибачте, — підхоплюючись із місця, мовив Чжень Шиїнь, — я вас на деякий час покину.

— Як вам буде завгодно, шановний друже, — відповів Цзя Юйцунь, теж підводячись. — Адже я у вас частий гість — що за лихо, якщо доведеться трохи почекати?!

Чжень Шиїнь покинув кабінет і попрямував до вітальні.

Залишившись на самоті, Цзя Юйцунь знічев’я взяв книгу віршів і почав її гортати. Раптом під вікном хтось кашлянув. Цзя Юйцунь виглянув надвір — це служниця рвала біля будинку квіти. Не красуня, вона привертала до себе увагу витонченими манерами й шляхетними рисами обличчя, і Цзя Юйцунь мимоволі замилувався дівчиною.

Служниця тим часом нарвала квітів і зібралася йти. Але, випадково підвівши очі, побачила у вікні чоловіка в старому одязі, з потертою пов’язкою на голові. На вигляд він був бідний, але ставна фігура, широке обличчя й різко окреслений рот, вигнуті брови, сяючі, мов зірки, очі, прямий ніс і округлі щоки видавали в ньому людину неабияку. Дівчина поспішила втекти, думаючи про себе: «Такий шляхетний на вигляд, а ходить у лахмітті! Бідних родичів і друзів у нас у сім’ї начебто немає. Мабуть, це той самий Цзя Юйцунь, про якого часто говорить хазяїн. Має рацію він, видно, коли запевняє, що такій людині не личить жити в нестатку. Хазяїн радий би йому допомогти грішми, та все не випадає нагода».

Подумавши так, служниця обернулась. А Цзя Юйцунь вирішив, що сподобався дівчині, й радості його не було меж. Дівчина ця воістину незвичайна і в нинішньому суєтному та неспокійному світі могла б стати вірною подругою життя.

Тут хлопчик-служник доповів, що гість залишився обідати, і Цзя Юйцунь непомітно вийшов через бічну хвіртку. Так що, коли Чжень Шиїнь, провівши гостя, повернувся, його вже не було. Але посилати по нього хазяїн не став.

Настало свято Середини осені[14]. По сімейнім святковім обіді Чжень Шиїнь розпорядився приготувати частування в себе в кабінеті й увечері вирушив до храму за Цзя Юйцунем.

Тим часом у душі Цзя Юйцуня глибоко закарбувався образ служниці, що він її побачив у будинку Чжень Шиїня того дня. Він раз у раз згадував про дівчину, подумки називаючи її вірною подругою життя. І от зараз, у свято Середини осені, звернувши погляд до місяця, він прочитав вірш:

Не думав я і не гадав, що враз Все те, про що у Трьох часах я думав[15], Відобразиться наяву в одній Хвилині несподіваного суму.
Зненацька промайнула, мить лише... Хмурне чоло і на вустах ні слова, Задумливо й несміливо йдучи, Оглянулася — раз, і два, і знову...
Я їй дивився вслід, і тінь її, Здалось, в легкому, вітерці гойдалась, І я подумав: «Місяць би поміг, Здружилась щоб зі мною і зосталась!»
І Місяць блиснув, наче зрозумів, Що я в полоні лагідної мрії, І хоче, видно, вмовити її Озватися на боязкі надії...

Читаючи вірш, Цзя Юйцунь згадав про колишнє заможне життя, про високі цілі, яких прагнув, і, з зітханням повернувши обличчя до неба, голосно прочитав іще такі рядки:

Жде нефрит — поки іще у скриньці, — врешті ціну красну щоб назвали; А в шкатулці полонена шпилька жде моменту, щоб здійнятись ввись![16]

Саме в цей момент до Цзя Юйцуня непомітно підійшов Чжень Шиїнь і, почувши вірш, із усмішкою мовив:

— А у вас і справді піднесені устремління, брате Юйцунь!

— Що ви! — поспішно заперечив Цзя Юйцунь. — Адже це вірші стародавніх людей. За що ж мене хвалити? — І, сказавши так, запитав у Чжень Шиїня: — Що привело вас сюди, шановний друже?

— Сьогодні вночі — свято Середини осені, або, як кажуть у народі, «свято Круглого місяця», — відповів Чжень Шиїнь. — Ви тут у своїй келії, напевно, нудьгуєте, шановний брате, тому дозвольте запросити вас у моє вбоге житло на частування. Сподіваюся, ви не відмовитеся?

— Та хіба посмію я відмовитися від такої честі?! — з усмішкою мовив Цзя Юйцунь.

У будинку в Чжень Шиїня вони спочатку випили чаю, після чого подали вина й усілякі страви. Нема чого й казати, що вина були відмінні, а страви — найвишуканіші.

Друзі не поспішаючи пили, все частіше наповнюючи келихи й ведучи жваву бесіду.

У сусідніх будинках теж веселилися, звідусіль линули звуки сопілок, флейт і дудок, у кожному дворі грали й співали.

На небокрай виплив і застиг оточений сяйвом місяць. При його яскравому світлі бесіда друзів потекла ще невимушеніше. Незабаром Цзя Юйцунь захмелів і, охоплений невтримними веселощами, прочитав, звертаючись до місяця, такого вірша:

Через два тижні по молодикові[17] знов круглий місяць; сяйво і краса — Поруччя ніби яшмою укрились, коли, ясний, він плив у небесах.
Там, високо, — всього одне світило, всього один лиш іскрометний диск, — Ми, десять тисяч, дивимося в небо, не опускаючи голів униз!
вернуться

12

Цзінхуань — небесна фея, що давала людським душам напутню пораду та застерігала їх від скоєння гріхів після зішестя в людський світ.

вернуться

13

...скласти іспити й відродити славу сім’ї. — Маються на увазі столичні іспити, що проводились один раз на три роки. Успіх на іспитах дозволяв претендувати на чиновницьку посаду.

вернуться

14

Свято Середини осені відзначається на п’ятнадцятий день восьмого місяця за місячним календарем.

вернуться

15

...Все те, про що у Трьох часах я думав... — Три часи («Сань ши») — буддійське поняття, що трактує три часові шляхи до нірвани. В цьому разі термін вживається в іронічному значенні як протиставлення «вічності» (тобто «шляху трикратного переродження від нижчої істоти до вищої»), єдиній миті осяяння.

вернуться

16

...А в шкатулці полонена шпилька жде моменту, щоб здійнятись ввись!— У цьому разі й «нефрит» і «шпилька» уособлюють мрію Цзя Юйцуня про ліпшу долю. Згідно зі стародавньою легендою, яшмова шпилька, перетворившись на ластівку, спурхнула й полетіла від небесної феї.

вернуться

17

Через два тижні по молодикові... — Рядок запозичений із «Дев’ятнадцяти стародавніх віршів», історико-літературної пам’ятки Стародавнього Китаю. В передостанньому з цих віршів «повний місяць» протиставляється «щербатому». Повня тут — спомин про щасливе минуле, який вселяє сподівання на нову зустріч із коханою людиною, що має повернутися з далекого краю.