Що скажете? — звернувся до них Цзя Лянь.
Фенцзє, що зібралася було йти, зупинилася.
— Батько звелів вам передати, — почав Цзя Жун, що старші панове домовилися побудувати окремий двір у три з половиною лі в окружності від східної стіни палацу Жунго, де розташований сад, до північно-західного краю саду палацу Нінго. Уже замовлено план, і завтра ми його одержимо. Ви сьогодні втомилися з дороги, дядьку, і можете прийти до нас уранці, якщо хочете що-небудь сказати з цього приводу.
— Подякуй старшому панові за увагу й турботу, — з посмішкою відповів Цзя Лянь. — З його дозволу, я і справді зараз не піду. Вирішили все правильно! Так і передай. В іншім місці було б куди складніше будувати. А вранці я неодмінно прийду до старшого пана запитати про здоров’я, і ми все докладно обговоримо.
Слухаючи, Цзя Жун шанобливо підтакував. Потім до Цзя Ляня підійшов Цзя Цян:
— Старший пан звелів мені з’їздити в Гусу купити дівчаток-акторок і запросити до них учителя, а також дістати музичні інструменти й виконати ще деякі доручення... Зі мною поїдуть двоє молодиків, цінителів мистецтв — Шень Піньжень і Бу Гусю й два сини Лай Да. Старший пан наказав про це доповісти вам, дядечку!
Цзя Лянь уважно подивився на Цзя Цяна й запитав:
— А досвід у таких справах у тебе є? Справа, звичайно, не першої важливості, але треба бути обережним, щоб не схибити.
— Спробую, — усміхнувся Цзя Цян, — треба ж учитися!
У цей час Цзя Жун, на якого не падало світло лампи, обережно торкнувся поли плаття Фенцзє. Та удала, начебто нічого не помітила.
— Занадто ти дбайливий, — сказала вона Цзя Ляню. — Невже ми розумніші за старшого пана, вже ж він знає, кого куди посилати. Якщо Цзя Цян недосвідчений у таких справах, хто ж тоді в них розбирається? І Цзя Цян, і Цзя Жун уже зовсім дорослі, і коли, як мовиться, не пробували свинини, то принаймні бачили, як бігає свиня. Старший пан його посилає як свого представника, виходить, йому не доведеться торгуватися й самостійно вести справи. Так що старший пан, я гадаю, вчинив правильно.
— Цілком правильно, — погодився Цзя Лянь. — Я й не заперечую, тільки треба все гарненько обміркувати. — І він звернувся до Цзя Цяна: — А звідки візьмуть на цю справу гроші?
— Саме про це тільки-но і йшлося, — мовив Цзя Цян. — Пан Лай Шен сказав, що гроші із собою везти нема чого. Родина Чжень заборгувала нам п’ятдесят тисяч лянів срібла, їм завтра ж напишуть лист із проханням повернути борг — тридцять тисяч лянів срібла дадуть мені, а решта двадцять тисяч підуть на купівлю кольорових ліхтариків, свічок, фіранок і запон.
— Це, мабуть, непогано, — кивнув головою Цзя Лянь.
— Чи не хочеш узяти з собою ще двох? — запитала Фенцзє, звертаючись до Цзя Цяна. — Люди цілком підходящі. Тобі було б із ними зручно.
— Вельми доречно! — вигукнув Цзя Цян. — Я саме збирався просити вас, тітонько, щоб дали мені ще двох помічників.
Він поцікавився у Фенцзє, що за люди і як їх звати, а Фенцзє запитала в мамки Чжао імена її синів. Та сиділа задумавшись і не відразу зрозуміла, про що її запитують, а як тільки зміркувала, швидко відповіла:
— Чжао Тяньлян і Чжао Тяньдун.
— Гляди не забудь! — сказала Фенцзє Цзя Цяну й додала: — Ну добре, а тепер я піду у своїх справах!
Вона вийшла. Цзя Жун рушив слідом і, лукаво посміхаючись, запитав:
— Тітонько, може, вам що-небудь потрібно? Складіть список, ми неодмінно роздобудемо!
— Не базікай! — прикрикнула на нього Фенцзє. — Невже ти збираєшся якимись дрібничками завоювати мою прихильність? Втім, нічого дивного, твої штучки мені добре відомі!
Вона засміялася й пішла. А Цзя Цян повернувся до Цзя Ляня й запитав, чи не потрібно йому чого-небудь привезти.
— Подумати тільки, — з посмішкою відповів Цзя Лянь. — Заледве почав учитися вести справи, а вже хитриш! Коли що-небудь мені знадобиться, повідомлю листом.
Із цими словами Цзя Лянь відпустив обох. І відразу з’явилися ще кілька людей у всяких справах. Цзя Лянь стомився і звелів передати служникові, який стояв біля других воріт:
Нікого більше не пускати, справами буду займатися завтра.
Фенцзє повернулась аж під третю варту й одразу ж лягла спати.
Наступного ранку Цзя Лянь побував у Цзя Ше та Цзя Чжена, після чого в супроводі старого управителя й декількох друзів вирушив оглянути місце, де передбачалося спорудити двір Побачення з рідними й підрахувати, скільки знадобиться робітників. Незабаром скликали майстрових усіх спеціальностей, почали підвозити золото й срібло, бронзу й олово, пісок і дерево, цеглу й черепицю. Будівлі та стіни саду Злиття ароматів аж до головного двору палацу Жунго, у тому числі всі будинки, в яких жили служники та служниці палацу Жунго, було знесено. Палаци Нінго й Жунго розділяв тепер тільки невеликий провулок, і хоча в нього був свій власник, перешкод для з’єднання обох палаців більше не залишалося. Струмочок, що витікав із-під стіни в північному кутку саду Злиття ароматів, тепер можна було легко провести в сад палацу Жунго.
У саду Жунго бракувало прикрас і штучних гірок, зате в палаці Нінго були бамбукові гаї та штучні кам’яні гірки, альтанки, павільйони та балюстради — все це вирішили перенести в сад Жунго. Таким чином, обидва палаци немовби злилися воєдино, що позбавило безлічі зайвих витрат. На перебудову пішла досить скромна сума. Всі будівельні роботи вів знаменитий майстер на прізвисько Горянин Є, що до дрібниць усе обміркував і зробив необхідні розрахунки.
Цзя Чжен не звик займатися повсякденними справами й поклався у всьому на інших. Облаштуванням штучних гірок і ставків, посадкою квітів і бамбука, а також декоративними роботами відав Горянин Є. Цзя Чжен усе оглядав, перевіряв і, якщо було необхідно, ішов до кого-небудь за порадою. Цзя Ше жив без усяких турбот, справ у нього майже ніяких не було. Він тільки вислухував доповіді, коли до нього приходили, і викликав до себе, якщо хотів дати вказівки.
Цзя Жун відав виготовленням золотого та срібного начиння. Цзя Цян виїхав у Гусу. Цзя Чжень і Лай Да спостерігали за будівельними роботами, вели розрахунки й розподіляли людей.
Важко стисло описати все, що відбувалося в палацах Жунго й Нінго. Скрізь панували шум і пожвавлення. Але про це мова далі.
Стільки нагромадилося важливих справ у будинку, що батькові, на втіху Баоюю, ніколи було цікавитися його навчанням. Одначе його радість затьмарювала хвороба Цінь Чжуна, з кожним днем тому ставало гірше.
Якось, прокинувшись раніше, Баоюй умився, причесався й хотів піти до матінки Цзя, сказати, що збирається провідати Цінь Чжуна, як раптом помітив Мін Яня, що стояв біля других воріт і подавав Баоюю якісь знаки.
— Ти чому тут? — вийшовши з будинку, запитав Баоюй.
— Пан Цінь Чжун умирає, — відповів Мін Янь.
Баоюй навіть підскочив од переляку.
— Як це вмирає? Адже вчора він був притомним! Я провідував його!
— Не знаю, — мовив Мін Янь. — Так сказав старий із їхньої родини, який щойно приходив.
Баоюй помчав до матінки Цзя. Та негайно ж розпорядилася дати Баоюю надійних провідників.
— Провідай друга й повертайся, — наказувала вона. — Не засиджуйся!
Баоюй повернувся до себе, переодягся й вибіг з кімнати. Коляску ще не подали, і він у хвилюванні метався по залі. Незабаром під’їхала коляска, Баоюй скочив у неї, Лі Гуй і Мін Янь пішли слідом.
Біля воріт будинку, де жила родина Цінь, було безлюдно. Баоюй кинувся у внутрішні покої, слуги поспішили за ним. Дві далеких родички Цінь Чжуна, невістки й сестри в страху кинулися врозтіч.
Цінь Чжун раз у раз упадав у забуття, і під ним міняли мату[151]. Баоюй не витримав і заридав ридма.
— Не плачте, — умовляв його Лі Гуй. — Брат Цінь Чжун до того ослаб, що на кані йому стало незручно лежати і його перенесли на мату. Своїми слізьми ви тільки засмутите його, пане!
Баоюй підійшов до Цінь Чжуна. Той лежав на подушці із заплющеними очима, жовтий як віск, і важко дихав.