Несподівано в кімнаті Баоюя почувся шум. Якщо вам цікаво знати, що там сталося, прочитайте наступний розділ.
Розділ двадцятий
Ван Сіфен паплюжить заздрого Цзя Хуаня;
Лін Дайюй насміхається з гаркавої Сян’юнь
Отже, саме коли Баоюй розповідав Дайюй історію про щурів-перечертнів, несподівано ввійшла Баочай і почала насміхатися з Баоюя, що під час Свята ліхтарів ніяк не міг згадати вислову «зелений віск». Між братом і сестрами зав’язалася весела жартівлива бесіда.
Баоюй більше не побоювався, що Дайюй відразу по обіді засне й уночі їй буде зле, — утрьох із Баочай вони жартували та сміялись, і сонливість Дайюй ніби рукою зняло.
Але тут із кімнати Баоюя долинув шум, і вони прислухалися.
— Це твоя годувальниця свариться із Сіжень, — з посмішкою вимовила Дайюй. — Сіжень по-доброму до неї ставиться, а мамка Лі злиться й щораз починає її повчати. Зовсім утратила розум.
Баоюй зібрався було піти, але Баочай його затримала.
— Не кривдь годувальницю. Вона просто нічого не розуміє.
— Я це давно помітив! — сказав Баоюй і вийшов. У себе в кімнаті він застав мамку Лі з костуром.
— Безсоромна ти дівка! — лаяла вона Сіжень. — Адже це я з тебе людину зробила! А ти розвалилася на кані, коли я прийшла, і не помічаєш мене! Тільки й думаєш, як би лестощами Баоюя обплутати, а він теж мене має за ніщо, тільки тебе визнає! Адже ти всього лише служниця, куплена за кілька лянів срібла! А як поводишся?! Гнати тебе треба звідси, заміж видати за якого-небудь хлопця — подивимося тоді, чи зможеш ти, немов перевертень, користуватися своїми чарами?!
Сіжень подумала була, що мамка Лі гнівається за те, що вона не встала при її появі, й почала виправдовуватися:
— Я занедужала, потію, вкрилася з головою ковдрою й не помітила, що ви прийшли.
Але, почувши, що вона зваблює Баоюя та її треба видати заміж, Сіжень зніяковіла, образилась і, не витримавши, заплакала.
Баоюй спочатку не знав, як йому бути, але потім вирішив заступитися за Сіжень і сказав мамці Лі, що Сіжень дійсно хвора й тільки зараз прийняла ліки.
— Не віриш, — додав він, — запитай в інших служниць.
Тут мамка Лі ще більше розлютилася.
— Ти тільки й визнаєш цю лисицю, а я для тебе нічого не значу! — напустилася вона на Баоюя. — Ти велиш мені в них про щось запитувати? Тобі вони у всьому потурають, а Сіжень слухаються! Знаю я всі ці штучки! От відведу тебе до бабусі та до матінки й розповім, що тут діється! Я тебе груддю вигодувала, а мені тепер навіть чашку молока випити не можна? Дозволяєш служницям суперечити мені! Вигнати хочеш?
Мамка Лі заплакала. Але в цей момент з’явилися Баочай і Дайюй і заходились її вмовляти:
— Тітонько, будьте великодушнішою до них!
Мамка Лі почала скаржитися, що її скривдили, не забувши згадати про те, як вона напередодні випила молоко і як через чашку чаю вигнали Цяньсюе.
Фенцзє, що у цей час у верхній кімнаті підраховувала доходи й витрати, почувши шум, відразу зміркувала, що це знову бурчить мамка Лі. Вона програлася сьогодні й тепер шукає, на кому б зірвати досаду, от і заходилася розпікати служниць Баоюя.
Фенцзє пішла в кімнату Баоюя, взяла мамку Лі за руку і сказала:
— Не гнівайтеся, нянечко! Після великого свята стара пані ще не зовсім отямилася! Ви людина літня, не личить вам лаятися з дівчиськами замість того, щоб їх наставляти! Невже ви хочете розсердити стару пані? Скажіть, хто вас скривдив, і я покараю кривдника. А зараз ходімте до мене: я почастую вас смаженим фазаном, вип’ємо винця.
Вона повела за собою мамку Лі, на ходу наказуючи Фен’ер:
— Візьми нянин ціпок і подай хустку, щоб витерти сльози.
Мамка Лі, не чуючи під собою ніг, голосячи, поспішила за Фенцзє.
— На що мені моє старе життя! Нехай я погарячкувала, порушила правила пристойності, поскандалила, нехай мене назвуть безсовісною, однаково це краще, ніж бути цапом-відбувайлом у цих шльондр.
Баочай і Дайюй були дуже задоволені таким поворотом справи, заплескали в долоні й закричали:
— Спасибі Фенцзє, що налетіла, як вітер, і повела стару!
Баоюй похитав головою й зітхнув:
— Ніяк не зрозумію, навіщо кривдити слабких! Хтось із дівчат її скривдив, а вона всю провину звалила на Сіжень!
Не встиг він договорити, як Цінвень, що стояла поруч, випалила:
— Ми що, божевільні її кривдити?! Хто скривдив, нехай відповідає! А інших уплутувати нема чого!
Сіжень, ледве не плачучи, звернулася до Баоюя:
— Це через мене твою годувальницю скривдили, а ти зараз інших скривдив! Мало тобі, що я засмучена?
Баоюй, бачачи, що Сіжень нездорова й до того ж засмучена, зм’якшився й почав її вмовляти відпочити й поспати. Коли ж помітив, що в Сіжень сильний жар, не захотів іти, а приліг поруч і сказав лагідно:
— Лікуйся й не думай про дрібниці!
— А я й не думаю, — з холодною посмішкою заперечила Сіжень, — інакше хвилини не змогла б прожити у вашому домі! Адже тут що не день, то скандал! Але якщо ти через мене будеш інших кривдити, мені це пригадають, варто лише провинитись, і все гарне, що я зробила, обернеться злом для мене!
З очей її полилися сльози, але вона змусила себе заспокоїтися, не бажаючи хвилювати Баоюя.
Незабаром служниця, що виконувала різні доручення, принесла ліки другого настою[195]. Позаяк Сіжень уже пропотіла, Баоюй не велів їй вставати, а сам подав ліки, після чого наказав служницям постелити їй на кані.
Сіжень сказала Баоюю:
— Тобі настав час обідати. А не хочеш — однаково піди до бабусі, посидь із нею, пограйся із панянками, а потім повернешся. Мені хочеться побути на самоті.
Сіжень вийняла з волосся шпильки, зняла персні й лягла. Лише після цього Баоюй підвівся і вирушив у покої матінки Цзя.
По обіді матінка Цзя сіла грати в кості з кількома старими мамками й няньками, а Баоюй, який ні на хвилину не забував про Сіжень, повернувся до себе. Сіжень спала глибоким сном. Йому теж захотілося спати, але час був ранній, і він не ліг.
Служниці Цінвень, Ціся, Цювень і Біхень вирушили розважитися до Юаньян і Хупо. У передпокої сиділа тільки Шеюе. Знічев’я вона кидала гральні кості. Баоюй із посмішкою запитав:
— Чому ти не пішла з ними?
— Грошей немає, — відповіла Шеюе.
— Під ліжком лежить ціла купа грошей, — сказав Баоюй, — невже тобі мало?
— Усі підуть веселитись, а хто буде наглядати за кімнатами? Сіжень занедужала. А в будинку горять лампи, топиться в печах. Старі служниці за день і без того збилися з ніг, нехай відпочинуть. Дівчатка теж утомились, їм треба трохи розважитись. А я тут посиджу.
Баоюй подумав, що дівчина ця дуже нагадує Сіжень, і всміхнувся:
— Можеш іти, я тут побуду!
— Тоді мені тим більше треба залишитися, — заперечила Шеюе. — А чим погано, якщо ми посидимо й поговоримо?
— Про що? — запитав Баоюй. — На мою думку, це нецікаво! До речі, ти ранком скаржилася, що в тебе голова свербить. Однаково робити нема чого, давай розчешу тобі волосся.
— Що ж, давай, — погодилася Шеюе.
Вона принесла скриньку з туалетним приладдям, дзеркало, вийняла шпильки й розпустила волосся. Баоюй узяв гребінець і почав розчісувати. Але заледве він устиг двічі-тричі провести гребінцем, як на порозі з’явилася захекана Цінвень — вона прибігла по гроші. Побачивши Шеюе й Баоюя, Цінвень посміхнулася:
— Ах, он воно що! Келихами обмінятися не встигли, а вже до волосся добралися![196]
— Іди, я й тебе причешу! — зі сміхом сказав Баоюй.
— Я неварта такої великої честі! — пустила шпильку Цінвень.
195
196