Матінка Цзя кивнула й замислилась. А черниця вела далі:
— Крім того, від батьків або старших у роду пожертвувань потрібно більше. Але оскільки ви, матінко, робите це заради Баоюя, було б несправедливо жертвувати так багато. Цілком достатньо від п’яти до семи цзінів оливи на день.
— Гаразд, нехай буде по п’ять цзінів, — погодилася матінка Цзя. — Розраховуватися будемо відразу за місяць.
— Слава великому й милосердному бодхисатві! — вигукнула черниця.
Матінка Цзя покликала служницю й наказала:
— Відтепер, коли Баоюй буде виїжджати з дому, давайте його служникам по декілька в’язок монет на пожертвування лаоським і буддійським ченцям, бідним і стражденним.
Поговоривши ще трохи з матінкою Цзя, черниця вирушила побалакати з іншими жінками й запитати про їхнє здоров’я. Дійшла черга й до наложниці Чжао, що саме в цей час склеювала з клаптиків підошви для туфель. Вони привітались, і наложниця звеліла подати черниці чаю.
Побачивши на кані клаптики атласу й шовку, черниця сказала:
— У мене саме нема чим покрити верх для туфель. Може, дасте кілька клаптиків?
— Вибирай сама! — Чжао зітхнула. — Думаєш, знайдеться підходящий клаптик? Мені ж ніколи не перепадає нічого путнього! Але якщо не гидуєш, бери!
Черниця вибрала клаптики і сховала в рукав. Тоді наложниця їй сказала:
— Нещодавно я послала тобі п’ятсот монет, чи зробила ти на них підношення Яо-вану?[235]
— Звичайно, зробила!
— От і добре! — кивнула головою наложниця Чжао, знову зітхнувши. — Я б завжди робила підношення, коли б жила краще, а зараз не можу. Бажань у мене багато, а коштів мало.
— Не засмучуйтеся, — заспокоїла її Ма. — Незабаром ваш синок підросте, стане чиновником, тоді зможете робити все, що заманеться. І обітниці давати, і підношення робити.
— Гаразд, гаразд! — перебила її Чжао. — Краще не говорити про це! З ким ми в цьому домі можемо зрівнятися? Баоюй зовсім іще хлопчисько, гарний собою, не дивно, що всі його люблять і пестять, а от хазяйку я терпіти не можу!..
І, бажаючи пояснити, кого вона має на увазі, наложниця піднесла догори два пальці. Черниця відразу збагнула, про кого йдеться, і запитала:
— Це ви про другу пані — дружину пана Цзя Ляня?
Перелякана наложниця замахала руками, кинулася до дверей і, відсунувши фіранку, виглянула назовні. Переконавшись, що нікого немає, вона повернулася й тихенько сказала:
— Мовчи! А то лихо буде! Але позаяк ти сама здогадалася, скажу тобі, не я буду, якщо вона не прибере до рук і не перетягне до своїх родичів усі багатства роду Цзя!
Почувши це, черниця вирішила вивідати, до чого хилить наложниця, і запитала:
— Навіщо ви мені говорите про це? Невже я сама не бачу! А все тому, що ви мовчите, слова їй усупереч не скажете, втім, можливо, це й краще!
— Матінко ти моя! — вигукнула Чжао. — Хіба вона не робить усе, що хоче? Хіба хто-небудь сміє їй суперечити?
— Простіть мене за мої грішні слова, — мовила Ма, — але слабість вас усіх здолала; боїтеся говорити прямо, дійте таємно! А ви сидите й чогось чекаєте!
Уловивши в словах черниці якийсь натяк, наложниця зраділа в душі й запитала:
— Як це таємно? Я із задоволенням зробила б усе, як треба, але хто мені допоможе? Хто наставить мене? Може, ти? З винагородою затримки не буде!
Черниця наблизилася до неї впритул і прошепотіла:
— Амітаба! Краще не запитуйте! Звідки мені знати про такі справи? Це ж гріх!
— Знову ти за своє! — з докором сказала наложниця Чжао. — Адже ти черниця й твій обов’язок допомагати людям, що потрапили в халепу. Невже ти можеш байдуже дивитись, як нас гублять? Чи боїшся, що я не віддячу?
— Я бачу, які ви терпите із сином образи, і дуже співчуваю вам, — відповіла черниця. — А нагорода тут ні при чому.
Аж тут у наложниці відлягло від серця, й вона сказала:
— Ти завжди була жінкою розумною, невже раптом подурнішала? Якщо своїм заклинанням ти зможеш звести їх обох, усе багатство перейде до нас. І вже тоді ти одержиш усе, що побажаєш!
Черниця опустила голову, довго думала й нарешті мовила:
— Припустимо, я зроблю, як ви хочете, так після ви й не згадаєте про мене, розписки ж немає!
— За цим діло не стане! — запевнила її Чжао. — Я підзбирала трохи лянів срібла, дещо з одягу та коштовні прикраси. Частину віддам тобі, а на іншу суму напишу боргову розписку, як тільки розбагатію, відразу розрахуюся з тобою!
Подумавши трохи, черниця погодилася.
— Гаразд, доведеться поки деякі витрати взяти на себе.
Не давши черниці отямитися, наложниця звеліла дівчинці-служниці вийти з кімнати, квапливо відкрила скриню, вийняла срібло й коштовні прикраси, написала боргову розписку на п’ятдесят лянів срібла і все це вручила черниці зі словами:
— Ось, візьми для початку!
Ма подякувала, взяла срібло й прикраси, а розписку сховала подалі. Потім вона попросила в наложниці Чжао папір і ножиці, вирізала дві людські фігурки, на звороті записала вік Фенцзє й Баоюя. Після цього вирізала зі шматка чорного паперу фігурки п’яти злих духів, сколола всі разом голкою й сказала:
— Тільки-но повернуся додому, відразу створю заклинання. Упевнена, все буде як слід.
Заледве вона це вимовила, як на порозі з’явилася служниця пані Ван і звернулася до наложниці:
— Ви тут? Пані чекає на вас.
Черниця попрощалася з наложницею й вийшла. На цьому ми їх і залишимо.
Варто сказати, що Дайюй мало не весь час проводила з Баоюєм, поки він не міг виходити з дому через опік. Одного разу по обіді вона почитала трохи, повишивала разом зі Цзицзюань і раптом відчула якусь незбагненну тугу. Щоб розвіятися, дівчинка вийшла у двір помилуватися молодим бамбуком, який щойно розпустився, але сама не помітила, як, минаючи двірські ворота, опинилася в саду. Оглянулася — навколо ні душі, лише пістрявіють квіти і щебечуть на різні голоси птахи. Вона пішла далі, куди очі дивляться, й опинилась у дворі Насолоди пурпуром. Тут кілька служниць черпали воду та спостерігали, як на терасі купаються папужки. З будинку доносився сміх. Там були Баоюй, Лі Вань, Фенцзє й Баочай. Із появою Дайюй усі розсміялися:
— Ну от, і знову вони разом!
— О, сьогодні всі в зборі! — Дайюй також засміялася. — Хто ж розсилав запрошення?
— Панянко, — запитала Фенцзє, — ти куштувала чай, який я прислала? Сподобався?
— Ах, зовсім забула! — вигукнула Дайюй. — Щиро дякую вам за увагу.
— Я також пробував цей чай, мені він не до смаку, — відгукнувся Баоюй. — Не знаю, як іншим.
— Він непоганий, — зауважила Баочай.
— Цей чай привезений у данину із Сіаму, — пояснила Фенцзє. — Мені він також не дуже сподобався, навіть нашому звичайному поступається.
— А мені сподобався, — заявила Дайюй, — не знаю, чому він вам не до смаку.
— Якщо сподобався, забери й мій, — запропонував Баоюй.
— У мене багато цього чаю, — додала Фенцзє.
— Добре, я пришлю служницю, — сказала Дайюй.
— Не треба, — відповіла Фенцзє. — Хочу завтра про дещо тебе попросити, а заодно звелю віднести чай.
— Ви тільки послухайте! — закричала Дайюй. — Варто було мені випити чашку її чаю, як вона вже розпоряджається!
Фенцзє розсміялася:
— Чай наш п’єш, а заміж за наших родичів не йдеш?
Усі розреготалися. Дайюй густо почервоніла й відвернулася, не сказавши ні слова.
— А ви, тітонько, майстриня жартувати! — зауважила Баочай.
— Нічого собі жарт! — зло заперечила Дайюй. — Просто один із її жалюгідних дотепів, які всім давно набридли! — Дайюй навіть плюнула з досади.
— Хіба вийти за кого-небудь із наших родичів образливо? — з усмішкою запитала Фенцзє і, кивнувши на Баоюя, додала: — Може, і він тобі не пара? Родовід не підходить? Чи становище недостатньо високе? Що, скажи, нижче твоєї гідності?