— На сто відсотків.’Επι τω Καρχηδóνα.
— Нічого не розумію, — знову мовив Банні тоном Терстона Гавелла з «Острова Ґілліґана»[11]. — Аблатив — наше всьо. Що складне — то аблатив.
— Банні, — трохи помовчавши, відповів Чарльз, — ти все наплутав. Аблатив — це з латини.
— Ну, та звісно ж, я в курсі, — роздратовано відказав Банні після спантеличеної мовчанки, яка радше свідчила про протилежне, — але ти розумієш. Аорист, аблатив, одна біда, насправді…
— Послухай, Чарльзе, — знову говорила Камілла, — тут не підходить датив.
— Підходить, чому ж ні? Хіба вони не пливуть, щоб напасти?
— Так, але ж греки перетнули море в напрямку до Карфагена. До Карфагена. «Куди?»
— Ну, я ж поставив попереду ἐπι.
— Бач, можна і нападати, і водночас використовувати ἐπι, але тільки не ігнорувати акузатив. Правила першим ділом.
Самість. Самості концепція. Сегрегація. Я бігав очима по покажчику й гарячково ламав голову, намагаючись зрозуміти, який їм потрібен відмінок. Греки пливуть через море до Карфагена. До Карфагена. Куди. Звідки. Карфаген.
Раптом мене як ошпарило. Я закрив книжку, поставив її на полицю й розвернувся.
— Перепрошую, — проказав я.
Вони вмить здивовано припинили розмову й подивилися на мене.
— Пробачте, але чи не підійшов би вам місцевий відмінок — локатив?
Дуже довго ніхто нічого не відповідав.
— Локатив? — перепитав Чарльз.
— Просто додайте σδε до Καρχηδó, — правив я далі. — По-моєму, σδε. У такому разі вам не знадобиться прийменник, крім хіба що ἐπι, коли вони вже вибралися на війну. Це саме по собі вже значить «у напрямку», тому про відмінок можна не турбуватися.
Чарльз глянув у свої записи, а потім знову на мене:
— Локатив? — повторив він. — Ну, це така туманна тема…
— А ти певен, що ця форма існує для Карфагена? — спитала Камілла.
Про це я не подумав.
— Не факт, — погодився я. — Але точно існує для Афін.
Чарльз потягся по словник і заходився гортати його сторінки.
— А ну його до дідька, — прорипів Банні. — Якщо так, це слово не треба відмінювати й тулити до нього прийменник, а таке мені підходить. — Він відсунувся на стільці й поглянув на мене: — Хочу потиснути вам руку, незнайомцю.
Я простягнув йому руку першим, він схопив мою долоню й міцно її стис, мало не скинувши ліктем чорнильницю зі стола.
— Радий познайомитися, так-так, — промовив він, прибираючи волосся з очей.
Мене засліпила ця раптова увага; немовби персонажі улюбленої картини, зайняті своїми справами, несподівано підвели голови, відірвалися від своїх занять і заговорили до мене. Тільки день тому Френсіс, огорнутий сигаретним і кашеміровим туманом, пронісся повз мене в коридорі. На якусь мить, коли він мимохідь торкнувся мене рукою, це була людина з плоті й крові, а наступної — вже знову перетворився на марення, плід моєї уяви, що скрадається залами, не зважаючи на мене, ніби привид, зайнятий рутинним обходом своєї території, із тих, про яких розказують, що їм байдужі живі істоти.
Чарльз, не випускаючи з руки словника, підвівся й також простягнув руку:
— Чарльз Маколі, — відрекомендувався він.
— Річард Пейпен.
— О, то це був ти? — раптом озвалася Камілла.
— Що?
— Ти. Це ти приходив, щоб записатися на курс грецької мови.
— Це моя сестра, — промовив Чарльз. — А це Бан… ти вже назвався?
— Ні-ні, здається, ні. Сер, ви мене ощасливили. У нас лишалося ще десять таких прикладів і п’ять хвилин на їх виконання. Мене звуть Едмунд Коркоран, — говорив Банні, знову схопивши мене за руку.
— Давно вчиш греку? — спитала Камілла.
— Два роки.
— Молодець.
— Шкода, що ти не з нами, — проказав Банні.
Напружена мовчанка.
— Що ж, — ніяково промовив Чарльз, — у Джуліана кумедні погляди на все це.
— Сходив би ти до нього ще раз, — запропонував Банні. — Купи букетик і скажи, що обожнюєш Платона, то він танцюватиме під твою дудку.
І знову запанувала тиша, ще більш незручна, ніж попередня. Камілла усміхнулася — не стільки до мене конкретно, а скоріше безособово, начебто я був офіціантом чи продавцем у крамниці. Чарльз, що так і стояв поруч, також усміхнувся та ввічливо повів бровою — цей порух міг свідчити про його знервованість і міг насправді означати будь-що, хоча я в ньому прочитав: «Це все?»
Я щось буркнув під носа й уже збирався був іти геть, коли Банні, який дивився в протилежному напрямку, простяг руку і схопив мене за зап’ясток.
11
Терстон Гавелл III, він же «Мільйонер» — персонаж комедійного телесеріалу, стереотипний представник заможної еліти Нової Англії, гарвардець і республіканець.