Для впізнання було запрошено чотирьох осіб. Донну Вест, медсестричку, яка ідентифікувала Міллігана за знімком, заздалегідь попередили, що її присутність не знадобиться, тож вона собі подалася до Клівленда з нареченим. Цинтія Мендоза, касирка із супермаркету «Кроґер»[3], яка видала підозрюваному готівку за одним із чеків, не змогла впізнати Міллігана, вказавши натомість на чоловіка під номером три. Жінка, на яку було вчинено напад іще у серпні й за інакших обставин, сказала, що другий номер начебто скидається на її кривдника, проте вона не може стверджувати напевно. Керрі Драєр пояснила, що їй важко впізнати нападника без вусів, але риси чоловіка під номером два здаються їй знайомими. Поллі Ньютон упевнено вказала на Міллігана.
3 листопада суд присяжних висунув проти Міллігана звинувачення у трьох викраденнях, трьох пограбуваннях за обтяжливих обставин і чотирьох зґвалтуваннях. Усе це були злочини першого ступеню, і кожний окремий пункт звинувачення міг потягнути за собою ув’язнення строком від чотирьох до двадцяти п’яти років.
Офіс прокурора нечасто самотужки призначав конкретних обвинувачів, навіть на гучні справи про вбивство. За усталеною процедурою голова відділу тяжких злочинів за два-три тижні до суду навмання обирав одного зі старших обвинувачів. Одначе цього разу окружний прокурор Джордж Сміт викликав двох своїх найліпших людей і пояснив, що справа Університетського ґвалтівника отримала широкий розголос у пресі, здійнявши хвилю громадського обурення. Окружний прокурор хотів, аби саме ці двоє виступили обвинувачами у резонансній справі і домоглися суворого вироку.
Террі Шерманові було тридцять два роки. Це був кучерявий брюнет із хвацькими генеральськими вусами, котрий уславився своєю невблаганністю у справах про статеві злочини і любив нахвалятися, що не програв іще жодного судового процесу над ґвалтівниками. Прочитавши матеріали справи, він реготнув:
— Вважайте, вирок уже в нас у кишені. До ордерів не підкопаєшся. Цей хлопець у нас на гачку. Адвокатам немає на що сподіватися.
Бернард Залиґ Явич, тридцятип’ятирічний кримінальний обвинувач, учився на юридичному факультеті того ж вишу, що й Джуді Стівенсон та Ґері Швайкарт, і добре їх знав, хоча сам був на два курси старший. Ґері свого часу починав як його помічник — перш ніж перейти до прокурорського офісу, Явич упродовж чотирьох років працював у захисті. Він погодився з оцінкою Шермана: з погляду обвинувачення ця справа видається однією з найпростіших, які він будь-коли бачив.
— Видається? — здивувався Шерман. — Речові докази, відбитки пальців, результати упізнання — все нам на руку! Запевняю тебе, його адвокати нічого не зможуть удіяти.
За кілька днів Шерман мав із Джуді розмову, під час якої вирішив одразу розставити всі крапки над «і».
— У справі Міллігана ми не йтимемо на жодні поблажки. Хлопець у нас у кулаці, і ми будемо наполягати на максимальному терміні ув’язнення. У вас немає шансів.
Але Берні Явич напружено розмірковував. Йому, колишньому громадському захисникові, неважко було уявити, що він зробив би, опинившись на місці Джуді й Ґері.
— Існує одна лазівка, якою вони можуть скористатися: подати клопотання про визнання свого підзахисного неосудним.
Шерман тільки посміявся.
Наступного дня Вільям Мілліган здійснив спробу вкоротити собі віку, розтрощивши череп об стіну камери.
— Якщо так і далі піде, він до суду не дотягне, — озвався Ґері Швайкарт до Джуді Стівенсон, отримавши цю звістку.
— Не думаю, що він здатен витримати суд, — відповіла напарниця. — Я гадаю, ми повинні пояснити судді, що психічний стан нашого клієнта унеможливлює його співпрацю із захистом.
— Хочеш, аби Міллігана оглянув мозкоправ?
— Я вважаю, що це необхідно.
— Боже милосердний, — кинув Ґері. — Я вже бачу газетні заголовки.
— До дідька заголовки! Щось із цим хлопчиною не гаразд. Не знаю, в чому річ, але ти й сам помітив, що за кожної зустрічі він поводиться, мовби зовсім інша людина. І коли він каже, що не пам’ятає зґвалтувань, я йому вірю. Його потрібно обстежити.
— І за чий же це кошт?
— У нас є свій фонд, — відповіла Джуді.
— Авжеж, і там валяються зайві мільйони.
— Та годі тобі, огляд у психолога нам точно по кишені.
— Що ж, сповісти суддю, — пробуркотів Ґері.
Коли суддя погодився відкласти розгляд справи, щоби Вільяма Міллігана міг тим часом обстежити психолог, Ґері Швайкарт зосередив увагу на слуханні Комітету з питань умовно-дострокового звільнення, що мало відбутися у середу, о пів на дев’яту ранку.