«А власне, чому ні? — подумала вона. — Нерозумно вважати, начебто ВОНИ мене не впізнають лише тому, що я підстрижу волосся і поміняю спідницю. Крім того, під шкільним піджаком мало що буде видно».
Трохи налякана і разом із тим трохи щаслива, що врешті може стати собою, Ніна вдягнула синю сукню — дещо закоротку й замалу, але взагалі — нормальну. На щастя, дівчина вибралася з дому раніше, ніж мати встигла зауважити, що як для осені вона вдягнена залегко.
Того дня в школі мали відбутися тільки перші три уроки, а потім було заплановано збори з приводу річниці Жовтневої революції. «Цікаво, чи вдасться мені здиміти раніше?» — думала Ніна, яка стояння в натовпі не зносила майже так само, як сидіння в тісних приміщеннях.
На математиці здавалося, що їй щастить, — Ніна єдина зуміла розв’язати складне завдання із двома невідомими й отримала п’ятірку, географія минула спокійно, але потім настав час польської мови.
Ніна одразу зрозуміла, що щось не так, бо вчителька, темноволоса сувора пані Шмуц, увійшла до класу явно знервована.
— Уроку не буде, — сказала, і перш ніж хтось устиг зрадіти, додала: — Сьогодні в нас гості, вони бажають із вами поговорити. Вітайте: сержант Рената Сова й поручник Даніель Лис.
Шлунок Ніни стиснувся від передчуття: холодного, наче листопадовий дощ. «Це не може бути правдою», — подумала вона, але ж, на жаль, саме так усе й було.
До класу увійшла пара з кав’ярні: міцна жінка й бридкий чоловік. Цього разу жінка вже не здавалася чиєюсь тіткою чи пані професоркою, а він не здавався студентом. Цього разу обоє мали на собі мундири. І раптом усе стало зрозуміло: вони повністю відповідали одне одному, й не було вже в них нічого дивного, сама чиста загроза.
Ніна подумки застогнала.
Як вона могла бути настільки дурнуватою, щоби не помітити раніше, що це — ВОНИ?
Дивилася тепер у парту — дерев’яна поверхня розпливалася перед очима, дівчині було холодно й гаряче водночас, а горло перехопило так, що вона не могла навіть ковтнути слину. Перелякана, Ніна тільки за хвилину зрозуміла, що жінка, названа Совою, щось каже.
— …якщо хтось помітив щось дивне, то прошу прийти після уроку до вчительської і розповісти нам. Це дуже важливо, адже ви зможете врятувати комусь життя і, зрозуміло, отримаєте відповідну нагороду. Якісь запитання?
Ніна й надалі вдивлялася в парту, голос жінки в мундирі омивав її, наче морська хвиля, тож і сенс її слів ледь доходив. Довелося зосереджуватися, від цього чимало залежало. І вона повинна поводитися як звичайно, не привертати до себе зайвої уваги.
Переборюючи інстинкт, який наказував сховатися в найглибшу дірку, вона підвела голову й глянула на сержанта Сову. Намагалася не вирізнятися серед однокласників, здаватися зацікавленою, може, трохи переляканою (бо дехто вже здогадався, що це ВОНИ), але тільки трохи, не смертельно.
— А що значить «щось дивне»? — запитав Куба з останньої парти. — Я оце нещодавно бачив, як у кущах біля школи чувак знімав штани. Це враховується?
Хтось розсміявся, але сержант Сова не здавалася здивованою.
— Ні, це не враховується. Я мала на увазі щось… таємниче, чого не можна пояснити. Щось, чого не могло трапитися, але трапилося.
«Вона говорить про магію», — подумала Ніна, у відчаї намагаючись згадати, чи міг хтось зі школи бачити, як вона використовує силу. Здається, ні: для тренувань вона завжди старанно обирала відлюдні місця, руїни чи парки, де пізно восени навряд чи хтось захотів би прогулюватися.
— Жодних запитань? Тоді я надаю слово поручнику.
Лис і Сова, подумала Ніна похмуро. Хто б не вигадав ці прізвища — а вона ні на мить не сумнівалася, що вони фальшиві, — він мав почуття гумору. Жінка й справді трохи нагадувала сову: кругле обличчя і круглі очі, якими вона раз у раз ліниво кліпала, а чоловік… він мав коротко стрижене волосся, колір якого непросто вгадати, хоча Ніна могла заприсягнутися, що дійсно бачить рудий проблиск.
«Принаймні він не брюнет-красень», — подумала вона з гірким гумором, який, здавалося, мав би допомогти, але якось не допоміг.
— Ви дозволите? — Лис глянув на пані Шмуц, яка буквально розтанула під його усмішкою, наче сам Гамфрі Богарт[4] зійшов до неї з екрану.
— Авжеж, — швидко кивнула.
4
Гамфрі Богарт (1899–1957) — американський актор, секс-символ 1940-х років; одна з найвідоміших його ролей — у фільмі «Касабланка».