Натомість дівчина ще раз придивилася до знімків, але на жодному не побачила ні пса, ні троянду, ні тим паче болото чи синю сорочку, бо ж фото були чорно-білі. Дивилася на них, наче очікуючи, що от-от котрась із постатей на фотографії ворухнеться і відповість їй, у чому тут узагалі річ. Авжеж, нічого подібного не трапилося; стара світлина лишилася тільки старою світлиною, трохи пожовклою скраю, потертою там, де хтось — напевне Лис — її згинав. Але більше — нічого.
Ніна нарешті набралася сміливості, почекала, поки Жук перейде на інший край зали, а потім вихилилася з ліжка, крізь тканину нічної сорочки взялася за дверцята пічки, відчинила їх і кинула фото у вогонь. Майже тієї ж миті вона усвідомила, що знищила важливу сімейну пам’ять, але ж Лис, най йому, даючи їй ці знімки, сам на таке напросився. Ніна не мала наміру жаліти комуніста.
Вона все ще відчувала на щоках жар від пічки, коли лежала, вдивляючись у темряву й удаючи, що спить.
Її розбудив знайомий — і такий ненависний — звук горна. Дівчина виповзла з-під ковдри невиспана, з важкою головою і запухлими очима. Вона навіть темними зимовими ранками вставала до школи сповненою веселощів та енергії, а зараз сиділа на ліжку, наче п’яний нічний метелик. Так, вона точно ненавиділа це місце.
Одяглася біля пічки, щоб отримати хоча б трохи тепла, а потім із дівчатами з групи «D» стала біля виходу. Хлопці приєдналися до них за хвилину. Їх було мало, ледве четверо на дванадцятьох дівчат (пізно ввечері прибула ще одна), і всі мали такий вигляд, наче у «групі прибирання» опинилися тільки тому, що нічого більше не вміли робити. Але Ніна знала, що це може бути помилкове враження: товстун Яцек також на перший погляд здавався тюхтієм.
Контролером у групі «D» був Кіт. Цей гнучкий, наче варена макаронина, юнак ходив м’яким кроком і мав невеличкі вусики а-ля Еррол Флінн[9]. Ще в нього було зачесане назад волосся; судячи з усього, він хотів бути схожим на зірку довоєнного кіно.
— То що, доброго вам дня і за роботу? — він із широкою посмішкою потер руки.
День був геть не добрий — дощовий і похмурий, а окрім того, навіть не почався: за вікнами досі висіла холодна мокра темрява, голі лампочки над головами підлітків підморгували, згущаючи й без того гнітючу атмосферу. Ніні хотілося плакати від самої думки, що попереду десять годин роботи.
Вони забрали з кухні приготовану для них їжу, а ще відра з гарячою водою і ганчірки. Кіт повів їх у залу, де зі стелі звисали великі залізні гаки, а попід стінами стояло іржаве обладнання, призначення якого Ніна не могла вгадати. Різати метал? Гнути його й розтягувати? Якщо вона правильно розуміла й цю фабрику під час війни збудували німці, тут мали виготовляти зброю — бомби або автомати, а може, й те, й інше.
Вони з’їли по шматку хліба, напилися чаю з термоса й заходилися мити підлогу — звісно, Кіт, попри використану ним у фразі множину, не працював разом із ними, а тільки ходив залою із цигаркою, а потім і зовсім десь гайнув, сказавши на прощання:
— Мені треба вийти. Гелена вас попильнує.
Білявка задоволено посміхнулася, підвелася з колін і продовжила обхід з того місця, де свою прогулянку закінчив Кіт, наче тепер вона стала охоронницею. Їй не вистачало лише цигарки, смердючий дим якої змішувався б із затхлою курявою.
Ніна чхала й терла, терла й чхала. Очі сльозилися, волосся вилазило з-під хустки, пов’язаної на голову, і липнуло до лоба; коліна й руки боліли. На підлозі лежав прошарок бруду настільки товстий, що за півгодини вода в усіх відрах стала не просто сірою, а майже чорною. Тоді Гелена оголосила перерву.
— Відпочиньмо, а Ніна поки що принесе свіжу воду, — сказала дівчина, дивлячись злостиво.
— Чому я? — вихопилося у Ніни. Їй саме це й було потрібно: вийти із зали і роздивитися Інститут, але відчуття справедливості було сильнішим, ніж розсудливість. — Має піти кілька людей, я за раз можу взяти лише два відра…
— То сходиш чотири рази й таким чином принесеш вісім.
— Це безглуздо, чому я повинна бігати, коли ви відпочиватимете?
— Бо я так кажу, — Гелена стала перед Ніною, дивлячись на неї згори. — А коли Кота немає, тут головна я. Чи вважаєш, що ти за нас краща?
— Вважаю, що я не гірша. Якщо хтось тут і вважає себе за кращу, то це ти, яка гуляє, поки ми миємо кляту підлогу.
Білявка стиснула губи. Хоча й мала надто різкі риси, була цілком симпатичною, але коли дивилася отак — ставала геть бридкою.
— Бо через таких, як ти, дурних кіз ми отримали сьогодні дві додаткові години праці, — просичала. — Вважаєш, я не в курсі, що ти там крутиш зі своєю подругою і приятелями?
9
Еррол Флінн — американський актор, який зіграв головні ролі у фільмах «Одісея капітана Блада» (1935), «Морський яструб» (1940) тощо. Найбільш відомий амплуа романтичного героя.