— Ніно? Боже, та відгукнися хоча б…
Цього разу голос був настирливішим і здався їй важливим, тож вона ризикнула розплющити очі. Світло осліпило, картинка перед очима розмивалася в пульсуючому сяйві, але за мить воно потемніло до звичайного сяяння лампи під стелею, а тіні склалися в обличчя занепокоєної Тамари.
— Прошу, скажи мені щось.
Ніна дуже хотіла це зробити, але слова тікали, наче перелякані кролі, і, перш ніж вона зуміла впіймати котресь із них, знову занурилася в темряву.
Коли випірнула з неї вдруге, у приміщенні панував приємний напівморок, а Тамара сиділа на ліжку, читаючи «Ніч у бібліотеці», — книжку тримала в лівій руці, бо права висіла на черезплічнику[11]. Ніна ворухнула губами. Вони були склеєні, а горло — пересохле. Їй хотілося пити, і це була перша конкретна думка, яку зумів сформулювати її розум.
— Гей, — сказала вона — або принаймні намагалася сказати, бо насправді з її вуст зірвалося лише хрипіння. Але воно подіяло, бо Тамара підвела голову з-над книжки.
— Ти прокинулася! Хочеш попити?
Ніна намагалася кивнути — спочатку щось паскудно клюнуло її на рівні сонячного сплетення, але гострий біль одразу перетворився на слабку пульсацію, яку можна було витримати. Заохочена цим успіхом, дівчина ворухнула пальцями ніг і рук. Здавалося, що все діє, хоча вона й почувалася так, наче по ній проїхалася вантажівка.
Думка про вантажівку призвела до того, що Ніна надто різко всілася і застогнала. Цього разу біль був значно гіршим, і довелося перечекати хвилинку, перш ніж вона зуміла дихнути.
— Спокійно, — Тамара приставила їй до губ кухоль із холодною водою.
Ніна ковтнула.
— Що з хлопцями? — запитала вона. Коли вже зволожила горло, виявилося, що говорити вона може абсолютно нормально.
— Хуберт прокинувся десь годину тому, вигляд мав приблизно такий, як і ти. Говорять, що з ним, імовірно, усе буде добре, тільки повинен лежати — на той випадок, якщо в нього струс мозку. Ти також мусиш залишитися в ліжку. Голова болить?
— У мене все болить.
— Тобі недобре?
Ніна замислилася.
— Ні.
— То, мабуть, усе нормально, — втішилася Тамара.
Ніна роззирнулася приміщенням, яке виявилося невеличкою лікарняною палатою із трьома ліжками. Одне з них було закрите білою ширмою — за заслоною було видно темну фігуру, яка нерухомо лежала на ліжку. Ніна здригнулася.
— Яцек?.. — прошепотіла.
— Ні, що ти. Хлопці в окремій палаті. Це Каська, та дівчина, яка тікала пішки. Кажуть, їй поганенько.
— А Яцек?
— Отримав більше за нас, бо сидів попереду, — Тамара насупилася. — Досі лежить непритомний, але ВОНИ, — Ніна виразно почула великі літери, — говорять, що скоро має з цього стану вийти.
— Хтось мусить повідомити його матері…
— Не думаю, аби ВОНИ про це пам’ятали.
— А що з тобою?
— Зламана в двох місцях рука й тріщина на ребрі, — похвалилася Тамара. — Але все одно, отямилася я першою. Я крута, га?
Ніна й собі насупилася. Чогось не вистачало до цілісної картинки.
— Я бачила, як на тебе напав собака. Думала… Боже, я була переконана, що він тебе загризе.
— Я також, — зізналася Тамара. — І навіть трохи перелякалася, — додала, наче це було якесь досягнення. — Але пес тільки перекинув мене на землю, став мені на спину й загавкав.
— Не заподіяв тобі жодної кривди?
— Ні, якщо не зважати на переляк. Ти щось із усього цього розумієш?
Ніна поволі похитала головою: у ній досі шуміло, наче хтось добряче гепнув по черепу. Дівчина ще раз роззирнулася. Одягнена була у свою нічну сорочку, з-під ліжка визирала знайома валізка. Хтось приніс сюди її речі, перевдягнув її і, здається, навіть помив мачулкою, бо вже не було того мерзотного відчуття, наче вся вона липка від бруду. Потягнула за пасмо волосся і потерла його в пальцях — воно було пухнастим, не жирним.
— Ми в Інституті, еге ж? — упевнилася Ніна, хоча могла й не питати. — Нас схопили?
Тамара двічі кивнула.
— І що з нами тепер зроблять?
— Не знаю. Поки що я бачила тільки лікаря, якого звуть Ведмідь, і ще Ласку — вона досить мила. Це санітарка. Вони весь час повторювали одне: ми повинні відпочити й не маємо ні про що хвилюватися.
Не хвилюватися, так? Ніна вважала б це похмурим жартом, якби в неї залишилася хоча б крихта почуття гумору.