А може, й ні.
Крім того, Лукашу було лише вісім, і Ніна у глибині душі розуміла: якщо вони змусять його провести ніч у компанії привидів, то хлопець до кінця життя не позбудеться страху.
Лис палив і навіть не дивився на годинник, наче в них скільки завгодно часу, хоча вже була майже дванадцята.
— Добре, я туди піду, — сказала Ніна.
— На задньому сидінні є ковдра, — Лис кивнув на машину, не виказуючи здивування, наче сподівався на таке рішення. — Можеш її узяти.
— Не можу, я повинна мерзнути.
— Будеш мерзнути навіть із ковдрою. Я б дав тобі також і свою зброю, але сільська сирота з пістолетом, думаю, не переконає привидів.
Ніна вийняла з машини ковдру й накинула на плечі. Лис мав рацію, вона й далі тремтіла від холоду — навіть під ковдрою.
— Спробуй знайти якесь сухе місце — біля олтаря не повинно бути багато води. І кричи, якщо привиди надто наблизяться.
— Я впораюся, — заявила дівчина, і їй навіть вдалося сказати це впевнено, хоча почувалася зовсім інакше.
Ідучи нефом[18], Ніна дісталася хреста, зійшла на підвищення і, досі загорнута в ковдру, всілася на олтарі. Камінь був крижаним, але хоча б сухим. Ніна зіщулилася. Крізь вікна, в яких не було половини шибок, просочувалося місячне сяйво, падало на ряди лавок і запалювало сріблясті іскри на чорній воді. Десь під цією водою ховалася тріщина, мабуть, не дуже глибока, якщо рівень води досі сягав Ніні кісточок.
«Ну, можна виключити ймовірність того, що розпадина тягнеться до самісінького пекла», — подумала вона, вмощуючись зручніше. Пахло підгнилою деревиною і мокрим холодним каменем, хоча єдиними кам’яними елементами тут були фундаменти, фігура Христа на хресті, із тріщиною, й олтар. Ані сліду від привидів — чудово. Може, вони не з’являться до ранку, промайнула думка, хоча Ніна й не надто на це сподівалася. Адже, згідно з усіма рапортами, привиди раніше чи пізніше приходили до костьолу.
Вона використала час, який залишився, аби ще раз подумати, чи щось не пропустила.
Знала напам’ять усі потрібні фрагменти з «Лісових казок», змерзла, поводилася як сирота і мала відповідний вигляд…
Неправда.
Тільки тепер усвідомила дещо важливе: сільські сироти носили лахміття, а на ній було цілком порядне вбрання. Авжеж, мокре та не дуже чисте, але ж воно геть не нагадувало подерті лахи онучки чаклунки чи Добрусі.
Як вона могла цього не помітити?
Схопила поділ спідниці, потягла до рота, намагаючись роздерти, але, як на зло, тканина була товста, міцно підшита тіткою кравчинею. Від шарпанини в Ніни тільки заболіли зуби. Вона спробувала те саме із блузкою — фарбоване полотно теж трималося. Був потрібен ніж або гострий камінь… Дівчина намагалася згадати, чи бачила на підлозі каміння, коли заходила до костьолу минулого разу. Могло там лежати. На це можна сподіватися, якщо підмурівок будівлі розтріскується навпіл.
Ніна зіскочила з олтаря, нахилилася, занурюючи руки в холодну воду, і почала обмацувати дно. Пальці майже одразу задерев’яніли від холоду. Коли дівчина неспокійно дихала, з рота вилітали хмарки пари. Долоні знаходили намул, багнюку, гниле листя… І малий пташиний череп, який дивився чорними очними ямами. Дівчина із жахом жбурнула його, тільки для того, аби за кілька секунд знову кинутися на пошуки.
— Прокляття, прокляття, — лаялася вона, обмацуючи слизьке дно.
Знайшла череп і спробувала використати пташиний дзьоб, щоб роздерти тканину, але він виявився надто тупим, а маленькі кісточки кришилися між пальцями. Ніна розглядалася, панікуючи дедалі сильніше. Лавки, у лавках повинні бути цвяшки!
Вона доскочила до першої-ліпшої і провела долонями по її боках. Легко знайшла місце, де стирчав цвяшок, але не змогла його витягнути: маленька голівка надто глибоко сиділа у гнилому дереві, а в Ніни не було чим її підчепити. Шкодувала, що не має шпильки для волосся, брошки або сережок. Або що не відростила нігтів.
Через кілька хвилин, протягом яких старанно шарпала цвях, дівчина відступила від лавки, відчуваючи пульсуючий біль у пучках. Ноги, досі занурені у воду, перетворилися, здається, на дві брили льоду. Вона спітніла, але водночас тремтіла від холоду.
І досі ані сліду привидів — єдина поки що добра новина.
Ніна повернулася до олтаря і сіла, загортаючись у ковдру. Тоді погляд її упав на хрест. Він висів у Ніни над головою, трохи нахилений, із виразною тріщиною, що ділила навпіл тіло мертвого Спасителя. Був так близько, що вона, якби схотіла, могла дотягнутися до кам’яної ноги.
18
Неф — витягнуте у довжину приміщення (або частина приміщення), відокремлене рядом колон чи стовпів.