Я здивовано глянув на професора — причому тут розвідка?
— Спробую пояснити. Річ у тому, що наших військових уже давно цікавить дресирування тварин. Зрозуміло, не в мирних цілях. Цією проблемою займаються десятки спеціальних лабораторій. Для різних військових операцій нині широко використовують морських котиків, гусей, кажанів, голубів, жуків тощо. Навіть китам знайшли роботу. Я вже не кажу про собак і дельфінів, яких вважають найбільш перспективними. Ви здогадуєтеся, до чого я веду?
— Здається.
— Одного чудового дня мені запропонували роботу у військовому відомстві. Успіх з мавпою не давав декому спокою. Мені пропонували великі гроші. Я відмовився. Тоді справу вирішили передати розвідці. Ті скористалися послугами гангстерів, і мого Томаса вкрали. Після цього мене якийсь час намагалися шантажувати. — Лефевр посміхнувся. — Знаєте, коли ви розповіли мені про свою зустріч з Томасом, про випадок з грішми, я повірив вам. Схоже, що гангстери надумали використати Томаса в своїх власних цілях. Але якимось чудом йому пощастило втекти. Тепер зрозуміло, чого біля мого будинку весь час вештаються якісь типи? Не виключено, що це — люди Фостера, про якого вам казав Томас.
Скориставшись потаємним ходом, ми вийшли метрів за триста од вілли і незабаром дісталися на мою квартиру. Томаса в будинку не було.
Лефевр важко сів на канапу, де ще сьогодні спав шимпанзе. Раптом він скрикнув. Я підбіг до професора. На канапі з видертих з газет і журналів літер було складено речення: “Я в цирку. Не шукайте мене”. Лефевр перший кинувся до телефону. Набрав номер довідкового. Там йому відповіли, що трупа сеньйора Мартінеллі вже вилетіла до південної Америки.
— Хай йому чорт! — професор поклав трубку. — Цікаво, про що думав Томас, коли складав це речення? Я теж хотів би дізнатися про це…
Подарунок Солона[6]
…В один день і нещасливу ніч… острів Атлантида щез, поринувши в море.
Платон
З давніх-давен людей непокоїла таємниця Атлантиди, колиски могутньої цивілізації, яка загинула внаслідок гігантської катастрофи. Дізнавшись із слів грецького філософа Платона про напівлегендарний острів, людство напрочуд легко повірило, що він справді був, і почало шукати підтвердження висунутої античним мудрецем гіпотези. Це був досить сміливий намір, бо ж Платон у своїх діалогах “Тімей” і “Крітій” тільки переповідав історію, що дійшла до нього майже через двісті років по тому, як предок знаменитого елліна по материній лінії — “наймудріший із семи мудрих” Солон повернувся з подорожі по Єгипту, де тривалий час вивчав перекази і документи, пов’язані з минулим цієї країни, з історією Греції і Атлантиди. Побачене й почуте ним згодом дістало поширення в Елладі.
Про таємничу державу атлантів написано чимало науково-популярних та художніх книг, статей, фундаментальних досліджень. У нашій розповіді поряд з відомими фактами вперше використано матеріали звіту Багатосторонньої археологічної комісії, яка чотири роки працювала на острові Антикітір в Егейському морі. Ми використовуємо ці матеріали з дозволу керівників експедиції — професора Романа Миколайовріча Задорожнього і доктора археологічних наук Моріса Вільфора.
У 1900 році англійський археолог Артур Еванс відкрив на острові Кріт руїни величезного палацу з античними вазами та численними фресками, які не мали нічого спільного з грецькою і римською культурами. Невідому цивілізацію назвали мінойською.
Того ж року зроблено ще одне відкриття, не менш загадкове, хоча, можливо, і не таке масштабне, як попереднє. Поблизу грецького острова Антикітір, на глибині 60 метрів, шукачі губок натрапили на рештки старовинного корабля. В ньому знайшли кілька бронзових та мармурових статуй, які чудово збереглися. Ретельніше пошукати не змогли — надто недосконале було тодішнє водолазне обладнання. З морського дна пощастило підняти лише чотири скульптури і кілька шматків бронзи, які вважались уламками античних статуй. Вивчаючи знахідки, співробітник Національного музею Греції Валеріос Стаіс помітив деталі якогось механізму. Після реконструкції було встановлено, що прилад — астрономічний годинник без регулятора ходу. Інакше кажучи — своєрідний арифметичний пристрій, тотожний геометричним моделям Сонячної системи, відомої Платону і Архімеду. Досі нічого схожого дослідники не бачили. Беручи до уваги стан тогочасної науки і техніки (вік корабля визначався І ст. до н. е.), можна було зробити тільки один висновок: знайдену річ виготовили не греки, не єгиптяни, не римляни чи якісь інші відомі нам стародавні народи. У жодному з літературних і наукових джерел про такий механізм нічого не згадано.
Спеціальна міжнародна експедиція, яку відрядили на острів Антикітір, допомогла підняти завісу таємничості над дивною знахідкою. Після тривалих пошуків аквалангісти знайшли три залиті смолою, що закам’яніла, мідні капсули, в яких непогано зебереглися шкіряні згортки і рулони листової міді. На них досить чітко видніли незрозумілі значки та малюнки. Потім з дна моря підняли ще дві капсули з пергаментом, списаним старогрецькою мовою.
Прочитавши ці тексти, вчені визначили, що згортки належали Солону. Записи він зробив під час перебування в Єгипті. Філософ власноручно переписав хроніку часів четвертого фараона 18-ї династії Аменхотепа III і навів її у цьому своєрідному щоденнику.
Роки не пощадили пергаменту. Багато надзвичайно цінної інформації втрачено назавжди. Не пощастило і розшифрувати текстів, викарбуваних на мідних листах. Незрозумілі написи видалися вченим-лінгвістам схожими на крітські тексти, виконані лінійним письмом, відкритим ще Артуром Евансом. Солон згадує про ці документи, як про реліквію таємничих атлантів.
Знаменитий грек ототожнює у своїх записах острів Кріт з Атлантидою і тому веде мову про Мінойське царство. До речі, стародавні міфи ще задовго до епохи Солона згадують про Атлантичні острови[7] в Егейському морі. Щодо Гераклітових Стовпів, то в трактуванні філософа — це, напевне, скелі по обох берегах Босфору.
Однак перейдімо до тієї частини старогрецького тексту, яка, на нашу думку, найцікавіша і яка з незначними скороченнями публікується вперше.
…Джосер, жрець храму Ра в Луксорі, розповів мені дуже цікаву легенду. Ніби в прадавні часи перед Гераклітовими Стовпами була велика і грізна держава трьох царів, їхня влада поширювалася на всі острови Понту.[8] Володіли вони Лівією[9] аж до самого Єгипту і Європою до Тірренії.[10] Найбільшим і найголовнішим у країні було місто-острів Атлантида. Ось як описував мудрий Джосер перлину древніх: “Ніби сам Посейдон, як звете ви, елліни, брата сонцесяйного Ра, володаря морської пучини виставив свій священний тризубець з підводного царства — такою видавалась триглава вершина острова тим, хто заходив у цю прекрасну гавань. Столиця володарів морів для кожного мореплавця гостинно відчиняла свої ворота. Усе довкола радувало око чужинця: чарівна краса величної долини, що розкинулась між стрімких скель; гігантські канали, викопані в глиб острова, в які могли заходити навіть великі кораблі; три кам’яні стіни, оздоблені міддю, сріблом і золотом, якими атланти оточили острів, надійно захищали прекрасні храми та палаци.