Выбрать главу

— Хто це там гамселить?

— Схоже, варта магістрату, — чухаючи потилицю, пробурмотів той.

— Піди довідайся, що їм треба. В разі чого — відчини браму.

Невдовзі брат Симон вів жваві переговори з прибулими. Впевнившись, що це справді охорона магістрату, він почав крутити корбу підйомного моста.

Протяжно заскрипіли блоки, завищав-загримів ланцюг. Повільно опустився важкий дубовий міст. Нарешті брат Симон відчинив браму, і на вимощене камінням подвір’я монастиря вкотився закритий візок.

Подув вітерцю доніс до отця Алоїза сморід гнилої води, якою був заповнений глибокий рів довкола монастиря. Отець-настоятель, гукнувши брата Симона, щоб той мерщій зачинив браму, став надівати добряче заяложену рясу. Може, зрозуміє нарешті бургомістр, в якій скруті живуть брати во Христі. Щодо містифікацій отець Алоїз був неперевершений мастак. Повісивши на шию срібного хреста — подарунок самого папи, — вийшов з кімнати. На порозі послизнувся і мало не впав. Чудом утримався.

Вершники розсміялись.

Отець-настоятель спалахнуз. У великому гніві підняв над собою хрест.

— Не кощунствуйте! Пам’ятайте, що Всевишній давно підняв свою десницю! Ваш сміх — це прояв диявольської пихи. Тієї самої, через яку господь вигнав грішного ангела Люцифера з раю. Не забувайте, що Вельзевул весь чає видивляється жертву.

— Ет, отче! — невдоволено поморщився найстарший з вершників. — Нам боятися нічого. Про спасіння наших душ нехай думає господь.

— Не богохульствуй, сину мій! Устами твоїми рече диявол.

— Гаразд, — примирливо мовив безвусий вояк, що сидів на миршавій шкапині. — Ми привезли чорнокнижника. Бургомістр наказав доставити його вам для експериментів. Він якийсь дивний чаклун. Увесь час бурмоче незрозумілою мовою, а то починає кепкувати з нас. Словом, ви повинні вигнати з його грішного тіла диявола, про якого щойно казали.

— Цікаво, — промимрив отець Алоїз.

Відверто кажучи, виганяти диявола — а виганяти треба було за всіма правилами, затвердженими найсвятішою інквізицією, — річ марудна і невдячна. Особливо коли від нива страшенно болить голова. Проте з бургомістром треба було жити в добрих стосунках, отож, тяжко зітхнувши, отець Алоїз дав згоду на цю вельми поважну і відповідальну процедуру. Настрій його невимовно поліпшився, коли вершники сповістили, що бургомістр жертвує монастиреві п’ятсот золотих талярів.

Якщо магія і чаклунство магістра Ігнація Бімбароніуса не мали успіху на рідній планеті чарівника Мерліна, то одне з його численних захоплень стало йому в пригоді І і зміцнило сподівання виплутатись з халепи.

Уже давно магістр захоплювався колекціонуванням і підробкою старовинних витворів мистецтва. Копії, які він робив, жодна експертна комісія не могла відрізнити від оригіналів. Слід зауважити, що магістр Бімбароніус ніколи не зловживав своїм талантом художника, хоча йому не раз пропонували розповсюджувати псевдошедеври всегалактичного малярства. Словом, магістр Ігнацій, опинившись у далеко не оптимальних умовах незвичної цивілізації, не раз поправляв своє матеріальне становище, малюючи на продаж картини на біблійні сюжети.

Звинувачений у стосунках з дияволом магістр космічного чаклунства магії гарячково зважував свої шанси уникнути аутодафе. Його ніскілечки не приваблювала процедура спалення живцем. Як жаль, що чаклунство на планеті під назвою Земля пішло іншими шляхами і що його принципи та цілі були інші, ніж у Системі Високоіндетермінованих Цивілізацій!

Широковідомі праці магістра “Чаклунство і його роль у збереженні екологічної рівноваги Всесвіту” та “Взаємозв’язок окультних наук з науково-технічним прогресом цивілізацій” мали сенс тільки там, у Галактиці, і зовсім були безсилі тут.

Бімбароніус сидів у келії, призначеній для вигнання злих духів та демонів і безнадійно роззирався, думаючи, що могло б полегшити його становище (Ігнація залишили самого, оскільки о цій порі брати францісканці снідали).

Серед численних приладів, про роль яких у справі вигнання диявола краще було не думати (про деякі нюанси магістр уже довідався з кількох семінарських занять квадривіуму), Бімбароніус раптом побачив фарби. Справжнісінькі контрабандні фарби з піднебесної імперії! Поруч лежали пензлі. У голові Ігнація зажевріла рятівна думка. Можна буде поторгуватися з отцем-настоятелем за свою душу. Лжетеолог ледь помітно посміхнувся. Він уже встиг зауважити, що брат Алоїз страшенно жадібний до грошей. Отож магістр Ігнацій намалює для реклами кілька ікон…

Незабаром на оббитих оленячою шкірою спинках і сидіннях крісел (полотнини в келії, на жаль, не було) з’явилися мадонни з немовлятами і скорботні дідусі-апостоли. Невтримно-жагуче бажання зробити отцю-настоятелю капость спонукало Бімбароніуса домалювати на найкращій з ікон невеличку деталь…

— Це найшкідливіша з-поміж усіх відомих теології книг, які створив диявол!

Після сніданку отець Алоїз виголосив коротеньку промову, перш ніж піддати “Великі закляття” аутодафе. З цією метою на площі перед центральним входом до монастиря було розкладено вогнище. Після спалення богопротивної книги на отця-настоятеля чекала ще відповідальніша робота по вигнанню диявола.

Брати францісканці підкотили до вогнища візок з магістрату, перекинули його, і магічна книга зникла в праведному вогні.

В ту ж мить з келії, де сидів чорнокнижник, вилетів довгастий предмет, схожий на той, який божі слуги спостерігали в нічному небі місяць тому.

— Анафема Люциферу! — несамовито заволав отець Алоїз. — Maledicat Dominus et omnes sancti![29]

Молитвами й причитаинями монахи відбили підступ диявола. Однак ще довго чулися голоси, шарудіння, глибокі зітхання по закутках монастиря. Отець-настоятель не стримував своїх підопічних у цих розмовах. Більше того, щоб віра у всемогутність господа зміцніла, дозволив викотити з підвалів чотири бочки пива. За годину брати францісканці вже співали хвалебні псалми.

Тим часом отець Алоїз почав освячувати свою келію. Після довгих процедур, дотримуючись усіх потрібних у таких випадках застережень, він нарешті зайшов у келію. Чорнокнижника не було.

Щодо появи на стільцях зображень святих, то Алоїз розцінив це як знамення боже. “Воістину шедеври якогось ангела, посланого на Землю, — подумав отець, — щоб відзначити нашу перемогу над дияволом”.

Згодом, оправивши святих у рами, отець-настоятель потай став займатись спекуляцією картинами і зумів заробити на цьому непогані гроші. Щоправда, на одній з ікон — найкращій з-поміж усіх (на ній було зображено мадонну з немовлям, а поряд у небі літало щось схоже на бабку) брат Алоїз таки погорів…

Ця ікона, датована 1460 роком, донині перебуває в приміщенні магістрату (тепер тут музей) міста Ла Ман (Франція). Щоправда, вчені помилково вважають, ніби зображений на ній літаючий в небі предмет — іграшковий гелікоптер. Нічого схожого. Це не що інше, як точна копія тетрацепта — найпопулярнішого засобу пересування населення Системи Високоіндетермінованих Цивілізацій.

ЗМІСТ

Знову маневри

Дзеркало Вертумна

Таємниця жовтої валізи

Сеанс у антикварній

Художник

Хто зустрічав Томаса?

Подарунок Солона

Шафа

Коли з’являється чужинець

Скарб племені Порейя (Зелений диявол Ель-Грассо)

Контакт (Найдосконаліша модель)

“Впіймайте доктора!..”

Острів гомункулусів

Чудесний еліксир (Відкриття Альберто Рохеса)

Проект МП

Фіаско пана Троля. Фантастична казка

Зустріч, яка не відбулася

Каверза

Повернення на Ілону

Посмішка Ерла (Феномен Торічеллі)

Ох, уже ці тарандули!

Неймовірна пригода з магістром Ігнацієм. Жарт

вернуться

29

Хай прокляне його господь і всі святі! (лат.).