— Але я хотіла б порадитися… — Альбіна знов подивилась на Красла.
— Ну, ви ж бачите, пан учитель теж згоден, — поспішив запевнити Риссіг, навіть не глянувши на Красла.
— Зовсім ні. Аж ніяк не згоден…
— Was?[4] — запитав Фуксман, який розумів тільки німецьку, а до того ще й недочував. Рисоіг швидко перекладав йому.
— Er stimmt nicht![5]
— Warum? Drei Hundert?[6]
— Триста гульденів? — повторив за ним барон.
Красл не здатний був слова вимовити, тільки крутив головою. Він весь аж трусився. Від люті аж почервонів. Правду-таки Ганка казав. Хочуть купити крамницю і розібрати її цеглина по цеглині, щоб знайти таємничого Будду. Ось вони, убивці Павлати і отруйники цієї дівчини. Він ладний був кинутись на Риссіга або заплювати йому очі. Але барон був надто кремезний і тримав себе надто по-світському.
— Не розумію, чому ви не згодні, справді, не розумію. Дівчина хвора, ні про що не може турбуватись. І грошей нема в неї жодного гульдена.
— Вона закохалася тут, — Красл випалив перше, що спало на думку. — Мусить зачекати свого хлопця.
— Ви маєте на увазі Голана? Радите їй, щоб вона пішла за бунтівника і злочинця?
— Альбінко, ти любиш його? — Дівчина кивнула головою, в очах — сльози.
— Але пані Риссіг до мене страшенно добра…
— Кого ж ти більше любиш — Ярека чи пані Риссіг?
Це було вже занадто для барона. І він підвищив голос:
— Хочеш вчитися у Броді, стати панночкою, а потім вийти заміж за пражанина, може, навіть до Відня поїхати, чи хочеш залишитись тут і продавати цикорій для тутешніх голодранців? Хочеш торгуватися тут з людьми за гріш чи піти за багача?
— Was? — знову голосно запитав доктор Фуксман. — Was? Ich verstehe nicht[7]. — Цього разу на нього ніхто вже не звертав уваги. Він стояв у кутку, в руках — службові папери і печатка, наполоханий більше, ніж Альбінка.
— Ти мусиш вирішити, Альбінко, — сказав учитель, вклавши в ці слова всю ніжність, на яку він був здатний. — Залишитися вдома, чекати на свою любов, жити дружно з сусідами чи піти в світ, де, може, ніколи не зустрінеш справжнього кохання?
— Така красуня? — зауважив барон.
— І до самої смерті будеш мучитись від докорів сумління.
— Через якогось злочинця? А хто вам продасть товар до крамниці? Всі солідні комерсанти боятимуться продати вам навіть голову цукру, якщо вийдеш за такого розбійника. — Барон явно перестарався, цього йому не варто було говорити.
Альбїна обережно відклала набік пергаментний аркуш, поряд обережно поклала ручку з пером, на якому ще не висохли чорнила. Потім подивилася на вчителя.
— Ви маєте рацію, — мовила вона. — Ярек не розбійник.
Барон закляк на місці, потім копнув стілець ногою.
— Божевільна дівка! А ви, ви небезпечна людина, Красле. Ви не грайте зі мною. Досить вже з мене вартих витівок. Sie Verrater, Sie…[8] — І він вибіг у коридор, ляснувши дверима. Фуксман залишився ще на хвилину. Потім поправив свій комірець, щось пробурмотів і обережно, майже навшпиньки, вийшов.
— Де твій одяг, Альбінко? — вчитель хутенько відчинив скриню. — Мусиш як швидше тікати звідси. Голан уже вдома. Тільки нікому жодного слова. — Він коротко розповів їй про все. Незабаром вони вийшли з кімнати. Сьогодні вона вже трималась чудово. Забрала, на всякий випадок, з собою всі ліки, що їх привіз їй лікар Риссіга.
3
На сходах вони зустріли пані Риссіг, яка несла, перекинувши через руку, довгий рожевий халатик.
— Поглянь, Альбінко, що я для тебе знайшла… Це халатик, він як новий. — Видно було, як він подобається дівчині. — З бантами…
— Дякую вам, пані Риссіг, за все вам дякую, але таку розкіш удома я не зможу носити, а тут я більше не хочу залишатися. Прощавайте…
А Красл тим часом міркував, чи знає ця стара жінка про негідні вчинки свого сина. Адже кажуть, що вона з кращої родини, ніж Риссіги, її батько був відомий празький лікар. За молодих років чудово грала на роялі. Ще й досі, кажуть, ходить вона до місцевого костьолу акомпанувати хорові. І на вигляд вона така ласкава. А втім, після всього, що сталося, Красл не вірив уже нікому.
Біля вартівні на них чекав Риссіг. Він вибачався і, хоч як це не дивно, поводився цілком мирно. Безперечно, він обдумав уже все.
— Розумію вас, панночко. Чого люди не роблять заради кохання. Я також навіть заздрю вам трішки. Сам я мусив зректися свого власного кохання через цю фабрику. Коли вам щось потрібно буде, з радістю допоможу вам у всьому.