— Містерові Гекслі? — перепитала секретарка, насилу відірвавши затуманений погляд від телеекрана, де Чарлз Бронсон[4] розвалював голову черговій жертві. — Ви маєте… на увазі містера Дормана?
Знову лихе передчуття шпигнуло Еліота, але він і цим разом опанував себе?
— Містера Дормана? Еге ж, я мав на увазі містера Дормана. Хіба я назвав когось іншого?
— Мені здалося, ви сказали “містера Гекслі”.
— До речі, ви знаєте це прізвище?
— Ні, — стенула вона плечима.
— Ви, напевно, недавно тут працюєте? — спробував ухопитися за соломинку Еліот.
— Ні, чому ж, близько двох років, — секретарка надула губи, сприйнявши це запитання як особисту образу.
— Двох років, — безбарвним голосом повторив містер Кін, відчуваючи, як грунт вислизає у нього з-під ніг.
Секретарка відчинила важкі двері.
— Будь ласка, заходьте.
Побачивши, що Еліот відвернувся, Патті рушила до виходу.
Містер Кін зайшов до кабінету, насилу переставляючи ноги. Він придивився до обличчя чоловіка за столом — і остання квола надія, що все це звичайне непорозуміння, зникла. Чоловік той був анітрохи не схожий з його давнім приятелем містером Гекслі.
— Містере… є, Дормане, — долаючи спазму в горлі, звернувся Еліот. — Я режисер, моє прізвище Кін. У мене для вас чудова пропозиція. Я зняв фільм про славнозвісного Спартака з реалістичною картиною його загибелі на арені під час двобою. Сенсаційна зйомка! Розкішні кадри!
Щось підказало Еліотові, що ризиковане повідомлення про машину часу краще тим часом не робити.
— Про славнозвісного Спартака? — непорозуміло спитав містер Дорман. — Ви кажете про знаменитого Спартака?
— Авжеж! — нетерпляче вигукнув містер Кін. — Про Спартака, славнозвісного ватажка повстання рабів у Стародавньому Римі в сімдесятих роках до нашої ери.
— Школярі й ті знають, що проводирем цього повстання був Бен, — глузливо зауважив директор. — Він очолив повстання гладіаторів, до них прилучилася маса рабів. І в переможному марші, розбивши війська римлян, Бен вивів своїх людей за межі імперії. Цей “славнозвісний” — як ви його назвали? — Спартак, певне, відомий тільки вам.
— Бен! — ніби оглушений, повторив Еліот. — Але ж Бен… Спартак… Я вам усе поясню!
Директор звівся, даючи зрозуміти, що розмова закінчилася.
— Відпочиньте. Полікуйтесь. Потім усе й поясните.
І тоді Еліотові згадалися Бенові слова: “Від втручання у минуле може змінитися ваше сьогодення”. Все ж бо взаємопов’язане. Не шкодити! Приголомшений усім, що сталося, він покірно вийшов, гірко шепочучи:
— Загинув! Ах, загинув!..
Коли двері за відвідувачем зачинились, містер Дорман скрушно подумав, що шизофренія в їхньому світі трапляється дедалі частіше…
ТРАНСПЛАНТАЦІЯ
14 котода …71 р.
Навіщо я пишу цей щоденник? Відповісти непросто, і я починаю міркувати, які ж обставини привели мене до такої думки; міркую, і відповідь, здавалося б, уже готова: тому-то й для того-то. Та чи варто лицемірити з самим собою, як це звикли чинити мільйони людей на нашій планеті? Я не повинен уподібнюватися до тих, може, й потрібних та гарних, але прозаїчно простих організмів-споживачів. Я маю стояти на найвищому щаблі пізнання й поблажливо поглядати на тих, кому “не дано”. Але моя приналежність до еліти духу та розуму зобов’язує мене до надточного аналізу не тільки чужих почуттів та дій, а й своїх власних.
Втім, чи ж можу я знати достеменно, що криється у величезній підводній частині айсберга психічної діяльності людини?
Я закінчую медичний факультет при старовинному Тольському університеті. Працюю над проблемою зв’язку епіфізу — ендокринної залози в центрі мозку — з центральною нервовою системою, з одного боку, й іншими ендокринними залозами, з другого. Навдивовижу цікавий орган! Його екстракт гальмує розвиток пухлинних клітин, він відає біоритмами організму, гормон цієї залози бере участь у формуванні статі ембріона в утробі.
Без фальшивої скромності маю відзначити, що є в мене низка прецікавих ідей. Мій майбутній патрон професор Орк вельми зацікавлений у мені, і я гадаю, що відразу по закінченні факультету він візьме мене до себе. Працюватиму в парі з його асистентом Моранді. Мене трохи насторожує те, як наполегливо професор Орк рекомендує мені підтримувати з Моранді тісніші контакти. Він явно прихильний до нього. Моранді працює по професоровій темі, вивчаючи пересаджування нервових клітин з одного організму до іншого. Моранді хлопець роботящий, але, на жаль, безкрилий. Чи не заздритиме він мені? Не сумніваюся, що заздритиме. Але навряд, щоб цей Моранді був небезпечний для мене.
4
Чарлз Бронсон — герой американського кінобойовика “Жадоба смерті”, що ряснів вбивствами.