Намагання підпорядкувати УНК комітетові КОНР з великою наполегливістю тягнулися від грудня 1944 до березня 1945 року. Тільки фронтові події та рішуча постанова українських провідників не входити до жодної російської спілки остаточно змінили погляди німців.
Було важко повірити, що навіть добрі, давні німецькі приятелі, як доктор Арльт та інші, стали по стороні тих, хто переконував УНК на співпрацю з КОНР. Після внутрішніх узгоджень на одному із спільних засідань було рішено, щоб від імени обох проводів ОУН д-р Володимир Стахів і О. Бойдуник підготовили Статут УНК. По кількох днях генерал Шандрук скоректував обидві копії (ориґінали знаходяться в його архіві), включно з питанням, яке стосувалось КОНР і передав все полковникові Вольфові і докторові Арльтові.
Тим часом генерал Шандрук засяг опінії про участь в КОНР від провідників Грузії, Білорусії та представників Донських Козаків. Всі вони беззастережно були проти будь-якої співпраці з Москвою. Грузинський провідник М. Кедія висловився так: “Я прийму скоріше Сталіна напереді себе, чим генерала Власова позаду себе”. Президент Білорусії Астрауский не тільки погодився на співпрацю, а також казав, що коли буде створена армія, білоруси підуть разом з українцями. Всі довкола вірили, що в об’єднаному антикомуністичному бльоці, у випадку капітуляції, вони будуть мати децидуючу силу у рішеннях їх вольностевих прав. Великою несподіванкою для генерала Шандрука було те, що альянтські політики, включно з військовим командуванням, були наївні та непоінформовані в східньо-европейських справах.
Гіммлер тенденційно сповільнив процес реалізації УНК, що неґативно позначилося пізніше на організації УНА. Причиною, мабуть, було те, що Гітлер вірив ще в успішність своєї атомової зброї, яка мала забезпечити війні переможний кінець, тому продовжував думати, що йому не потрібні ніякі помічники, чи союзники.
Ця передишка дала можливість ген. Шандрукові зустрітися з головою УЦК В. Кубійовичем у Кракові. В розмові він підтримав пляни генерала Шандрука і не тільки обіцяв свою тісну співпрацю, а навіть дав згоду стати заступником УНК. “Будучи ініціятором формування Дивізії «Галичина», я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба творити хоча би тільки для того”, сказав Кубійович. [24]
Дії доктора Арльта, без сумніву, засвідчують його проукраїнське наставлення. В часі відсутности генерала Шандрука він зумів політичне заінтересувати українською справою впливових мужів, а потім влаштувати ряд зустрічей з Шандруком, щоб переконати їх в необхідності створення УНК. Між іншим, Шандрук відбув дуже корисну розмову з шефом відділу Східного Міністерства проф. фон Манде з уряду А. Розенберґа.
Другу цікаву зустріч, з дорадником закордонного міністерства Б. Гільґером, він відбув 3 січня 1945 р. В присутності інших старшин Гільґер сказав до Шандрука виразно і рішучо: “Якщо ви не погодитеся визнати зверхність генерала Власова, УНК не буде дозволений”. [25] З дпопомогою перекладача Г. Фішера Шандрук закінчив свою повчальну відповідь Гільґерові такими словами: “Ні, я не можу піти на це, і вірю, що ніхто з українців не дасть своєї згоди визнати КОНР. Ніхто з нас не хоче навіть про це говорити і ніхто не бажає іти з-під панування червоної Москви під білу; ми не є російська, ми є українська нація”. Вислухавши це поучення Гільґер відповів: “То не буде потрібно, генерал Власов вже має український відділ, який очолюють професор Богатирчук, Байдалков, Форостівський, Музиченко та інші. Нікому не потрібний інший Український Національний Комітет”. [26]
Навіть німці були заскочені відповіддю Гільґера; ситуацію врятував доктор Арльт, кажучи, що буде говорити з ген. Шандруком приватно.
Врешті, за посередництвом гетьманського руху полковника Б. Гомзина та полковника М. Калиновича, П. Шандрукові вдалося зустрітися з гетьманом П. Скоропадським, яка відбулася 4 січня 1945 року, в місті Ваннзе, в хаті гетьмана. Знаючи про місію свого гостя, Гетьман, після куртуазійного привітання, почав так: “Я не можу дати своєї згоди на утворення УНК, який Ви маєте очолити, тому, що Ви маєте підтримку Андрія Миколайовича Лівицького, а це зробить комітет «м’яким». Але якщо б я очолив цей Комітет, Ви одержите найвищу позицію в армії.” [27] Правдою є, що заява гетьмана не була дуже дружньою, але в своїх наказах він закликав підвладних допомагати Комітетові, а навіть вступати до УНА.