Після відчитання Деклярації, в приватних розмовах під час перекуски були висловлені різні думки, гідні уваги. Наприклад, д-р Фішер сказав Шандрукові: “Ти є один з небагатьох, хто знав, як покорити німців без бою”. Міністер Стрінґрахт сказав: “Німцям повинно бути соромно, що вони не мали відваги проголосити цей Акт в 1941 році”. Найцікавішим був вислів д-ра Арльта, сказаний півголосом до Шандрука: “Альянти побороли нас, але ти допоміг нам побороти Гітлера”. Висловлені думки говорять самі за себе: невдоволені державні мужі шукають порятунку за плечима поневоленого ними народу.
Ще один цікавий епізод з цього історично важливого дня: 15 березня генерал Шандрук одержав від Головного Командування Української Народної Республіки перше розпорядження:
“Наказ до Армії і Фльоти Української Народної Республіки.
Число 8. Березень 15, 1945 року.
Справа. Головна Команда:
Генерал поручник Головна Команди Павло Шандрук
є від сьогодня, 15 березня 1945 року, назначеним командиром УНА.
(підпис) А. Лівицький, командир-шеф.
(підпис) М. Садовський, ген. майор, міністер військових справ.
затверджена копія ориґіналу (підпис) полк. А. Посаченко. (печатка)”
Учасники Конференції, повертаючись до своїх занять, думали про себе: все добре, тільки пізно, дуже пізно, навіть запізно, сім місяців часу витрачено на рішення, а за цей час уже можна було б мати чверть-мільйонову армію, яка могла б мати децидуючий вплив на дальший розвиток подій. Німецькі інформаційні засоби поінформували про український декляративний Акт, але того було замало. Український часопис “Голос”, який перебрав пропаґандивний Відділ УНК від редактора Б. Кравціва, не доходив вже ні до вояцтва, ні до цивільного робітництва. Через брак людей, праця в канцелярії УНК не відповідала вимогам часу.
Друга Дивізії — початки УНА
Призначений Урядом УНК, генерал Шандрук почав організувати Українську Національну Армію. Сподіваючись, що існуюча Стрілецька Дивізія ч. 1. буде включена до УНА, Штаб формував Другу Дивізію, яка від своїх початків складалася з двох бриґад. Зорганізована в печатках 1945 року, протипанцерна бриґада “Вільна Україна”, що стояла в Німеку, стала першим ядром УНА, яку окремим наказом ген. Шандрук перейменував на Другу Дивізію УНА. Бриґаду майора В. Пітулея, перевезену кілька тижнів пізніше, приміщено в містах Бранденбурґ і Ратенав, а команду — у місточку Брілов. Хоч обидві бриґади розміщені на віддалі 70-80 кілометрів одна від другої, підлягали одному командирові — ген. П. Дяченкові, але структурно діяли окремо і самостійно. Тому дальше всі інформації стосовно бриґад подаватимуться окремо, як про дві незалежні одиниці.
До великих кошар в Німеку де заквартирувала протипанцерна бриґада “Вільна Україна”, щоденно надходили нові вояцькі відділи з різних німецьких формації, які доповнювали стан бриґади, ще тоді під командуванням полковника Петра Дяченка, яку генерал Шандрук перейменував на Другу Дивізію. Чому — другу? Шандрук пояснює: “В моєму пляні було переназвати Дивізію «Галичина» на Першу Дивізію, якщо обставини на це дозволять”. [34]
Як і коли почалась організувати протипанцерна бриґада, яку в печатках названо “Вільна Україна”, описує в іншому розділі її командир, генерал Петро Дяченко. До новоодержаного однострою вояки причепили українські відзнаки і завдяки дбайливості командира П. Дяченка, через кілька днів Перша Бриґада Другої Дивізії в числом понад три тисячі осіб була обмундирована і почала новий перевишкіл.
Новоприбулі переповнювали великі кошари. На першій інспекції, після двох тижнів інтенсивних вправ Дивізії, генерал Шандрук не міг приховати свого здивування, коли побачив добре одягнутих та справно вишколених вояків.
Трагічною і безвихідною була доля українців за кордоном. Процес організування УНА був важкий, тиск проросійських сил користав на часі. Українське вояцтво, розкинуте по німецьких формаціях, не знало нічого ані про Деклярацію, ані про творення УНА. Наказ, щоб звільнити українських вояків до служби в УНА, мало хто хотів респектувати. Польова німецька жандармерія виловлювала по дорогах цілі відділи чужинецьких вояків, і проти їх волі, передавала до армії Власова. Крім того, були інші перешкоди, що заважали воякам зголошуватися до призначених місць. Найчастійше це були розбиті комунікаційні шляхи. Деякі сотні мандрували до кінця війни, так і не досягнувши місця свого призначення. І хоч у той час за кордоном було біля чверті мільйона нашого вояцтва, повної Армії так і не вдалося зорганізувати. Про більшість того вояцтва, що не належало до УНА, — відомості дуже скупі. Мається на увазі полонених, яких аліянтські війська передали совєтам, як було домовлено раніше.