Одного ранку, — наказ до апелю, стоїмо і нетерпляче ждемо що буде далі. Чекати довго не прийшлося, бо німці дали наказ, — здати зброю! Нас якби хто приголомшив. Це був великій для нас удар, бо що стрілець вартий без зброї? Виходу іншого не було, то був наказ «зверхника», а ще й у його державі.
Пройшов тиждень, знову наказ — збірка, тим разом на наше привелике диво — новий виряд, від ніг до голови, а разом і зброя. Наші очі засвітилися і голови піднялись, як кожний брав свою видачу. Тепер, ново-обмундировані, в повному виряді, ми знову почали новий вишкіл”. [49]
Дальше, він зворушливо описує про день присяги і про різні щоденні події, аж до виходу на фронт. Про вуличні бої і його остатні дні війни, про що буде мова в іншому розділі.
Воякам не треба було бути стратегами, щоб зрозуміти, чого вони тут і які їхні завдання. Єдине запитання: хто прийде скоріше? До Берліну якихось 55-60 кілометрів, до Ельби — 18 кілометрів, може більше, віддаль до фронтів майже однакова, але дороги до них різні, дуже різні. Кому призначено дійти до наміченої мети?
Альянти все ще не бомбили міста, але часті алярми, переважно вночі, не давали спокою. Бриґада не мала жодних зв’язків з українським світом, а вістки від новоприбулих вояків та цивільних були такі різні і фантастичні, що годі було в них повірити. “Альянти ідуть тільки до Ельби”. “Неправда, — говорили інші, — вони ніколи не віддадуть Москві Берліна”. Потішаючим фактом було те, що довжелезні колони цивільних і війська без перерви тягнулися до Бранденбурґу й далі, а це означало, що альянти є близько. Вістка про творення УНК і УНА оживила цілий табір: Захід дасть нам модерну зброю — ми ідемо додому. Надії щоденно зростали, а віра тримала всіх при життю.
В архіві Другої Дивізії знаходиться частина щоденника невідомого автора, в якому згадується багато відомих імен зі складу Дивізії та місцевостей, де вона квартирувала, так що можна вірити в автентичність згадуваних там фактів. Між іншим, знаходимо тут дуже цікаву одну записку. Автор записки твердить, що 7 або 8 березня 1945 року, в часі перегляду Другої Бриґади, несподівано у великому супроводі з’явився сам Гіммлер, який в короткому слові сказав до вояків: “Українці, ви скоро будете мати свою власну армію і повернетесь на свою батькіщину”. Така правдоподібність є можлива бо він часто перебував у Бранденбурґу, поблизу Берліну, а Бранденбурґ довгий час не був об’єктом альянтських налетів. Другою правдою є, те що Гіммлер найдокладніше знав про всі заходи щодо створення УНК і УНА і саме він міг дати остаточний дозвіл на їх створення.
Невдовзі вчорашні чутки реалізувалися: створено УНК і проголошено формування УНА. В людях пробудилося життя, очевидці згадують, що навіть хронічні песимісти повеселішали. Для всієї Другої бриґади день 2 квітня був величавим святом. В чистих одностроях вояки збирались сотнями на великій площі вправ під лісом. По короткому часі вийшов гість із штабу — генерал О. Вишневський в асисті старшин і став перед прямими лавами вояків Бриґади. Службовий старшина, поручник Цибик, зголосив майорові Пітулеєві стан Бриґади: 3.400 присутніх готові до наказу. По звіті майора Пітулея, генерал Вишневський, привітавши всіх теплими словами, заявив: “Від сьогодні, зараз по присязі, ви офіційно стаєте вояками Другої Бриґади Другої Дивізії Української Національної Армії під командою генерала Петра Дяченка та головнокомандуючого УНА ген. поручника Павла Шандрука”.
Процедура присяги відбулася так само, як у Першій Бриґаді, за тим лише вийнятком, що була відсутня Капеля бандуристів і не виявилося часу для спільного обіду. Але могутній голос національного Гимну з тисяч молодих грудей, який відбився гомоном у чужому лісі, насичував вояків духовим харчем, якого жодний хліб не може заступити.
В цих двох вільних від зайнять днях вояки пришивали нові тризуби, а більш зарадні зуміли вже навіть роздобути пагони. Німецькі старшини не перешкоджали ні в чому, а навіть були дуже помічні в заготівлі цілого комплексу різних речей.
Склад і старшинський розподіл в Бриґаді, через брак інформацій, неможливо докладніше окреслити. Та все ж таки варто назвати хоч тих, яких пам’ятають ще живі свідки. Переважно легше є відповісти ранґу і прізвище, але не перше ім’я. Щоб не зробити помилки чи кривди комусь, хто був де приділений і яку виконував функцію, ми подамо тільки імена старшин чи підстаршин, як ми отримали їх від людей. Командир Бриґади майор В. Пітулей, полк. Глушко, полк. Тарас Банах, майор Мандзенко, майор Миколин, сотник Торбич, сотник Федак, сотник Цегельський, поручник Цибик, сотник Ю. Кононів, сотник Григорійчук, сотник Боднарчук, сотник З. Стефанів, поручник Бойчук, поручник Сов’яковський, поручник Ярмолюк, булавні: Дмитраш, Данильців, Ґалярник, ст. десятник М. Водославський. З гідно з твердженням свідків, цей список є тільки фраґментом старшинського корпусу, якого, мабуть, ніколи не можна буде уточнити.