Євреї не єдина група, яка непокоїться за своє виживання. Мормони зазнали тривалих переслідувань. Кубинські біженці й іммігранти з Африки, тікаючи від авторитарних режимів, часто втрачали все. І в цих спільнотах батьки також передають дітям відчуття ненадійності життя. Звідси походить кредо багатьох іммігрантських родин: у тебе можуть забрати твій дім, твій бізнес і навіть твою батьківщину, але не освіту, тому навчайся ще старанніше.
Тут ми далі не розглядатимемо цю динаміку, позаяк проаналізуємо її детально в наступному розділі. Натомість ми перейдемо до зовсім іншого виду загроженості, дуже поширеного яскраво проявляється в євреїв. І походить він не від переслідувань, а від батьків — хоча хтось скаже, що одне не виключає іншого.
Діти іммігрантів часто відчувають потребу спокутувати принесені батьками жертви, але здається, що в єврейській культурі це набуває нових обертів, перетворюючись на нескінченне почуття провини.
Стереотипна «єврейська матуся» вже встигла стати застарілим і неактуальним образом, але однією з її найпопулярніших особливостей була здатність викликати почуття провини. У відомій бродвейській гумористичній мініатюрі 1960 року Елейн Мей і Майк Ніколс розіграли телефонну розмову між єврейською матусею та її сином-ученим, який щойно взяв участь у запуску першої для країни ракети. Вона телефонує, щоби поскаржитися, що той зовсім її забув. («Невже так важко підняти слухавку?») Звісно, тут зображено надмірну турботу, але найкомічніший момент — це коли матір висловлює іншу доволі незвичну думку. Вона говорить синові, що надто непокоячись за нього, пішла до лікаря, аби її «нерви перевірили за допомогою рентгену».
— Мамо, — відповідає він, — я почуваюся жахливо.
— Якби це було правдою, то я стала б найщасливішою матір’ю в світі. І справдилися б материнські благання503.
Чому, за цим стереотипом, матір хоче, щоб син «жахливо почувався»? Почасти через її бажання, щоби син хвилювався за неї, а почасти тому, що вона хоче бути потрібною. Однак водночас дитина завжди мусить відчувати, що чимось засмучує матір — або, інакше кажучи, що будь-яких зусиль завжди буде замало. Цю ідею втілено у ще одному анекдоті про єврейську матір, розказаному істориком Лоуренсом Епштайном:
Єврейська дівчина стає президентом і каже матері: «Мамо, ти маєш прийти на інавгурацію». Та відповідає: «Гаразд, я прийду. Що ж мені вдягнути? Зараз так холодно. Нащо тобі здалося те президентство? Що це за робота? Ти нічого з неї не матимеш, крім “цурісу”[32]». Та вона приходить на інавгурацію. Дочка складає присягу, а матір тим часом обертається до свого сусіда-сенатора і каже: «Бачите он ту дівчину? У неї брат — лікар»504.
Коли матір надає перевагу синові-лікарю перед дочкою-президентом, тут можна вловити нотку сексизму або жіночого суперництва. Проте основний урок однаковий для сина й доньки: навіть якщо стати президентом, батьки не будуть тобою задоволені. Станеш президентом, вони побиватимуться, що ти не лікар. Станеш лікарем, вони шкодуватимуть, що ти не президент.
«Домінантна» єврейська матір, героїня цих жартів, яка стала широко відомою після роману «Недуга Портного» Філіпа Рота, начебто з’явилася у другій половині ХХ століття. За словами критикині культури Марти Ревітц, до того єврейську матір уявляли дбайливою жінкою, яка пригощає супом з кнейдлахом[33]. Натомість новий образ є «визначенням», яке «створили письменники-чоловіки в США у 1960-х роках»505.
Чоловікам-євреям також притаманне незадоволення дітьми. На початку ХХ століття у страшенно бідних іммігрантських спільнотах Нью-Йорка єврейські чоловіки загалом уникали своїх дітей, і «розчарування» часто ставало «єдиною емоцією, яку вони могли виразно донести»506. Як припускали потім численні єврейські письменники, таке незадоволення єврейських чоловіків своїми дітьми, особливо синами, могло бути проекцією їхнього «усвідомлення власного провалу»507, їхнім власним соромом через свою некваліфіковану роботу і нездатність забезпечити родині краще життя. У п’єсі «Смерть комівояжера» Артура Міллера можна знайти зворушливий опис такого батька. У популярному романі 1946 року «Залишаючи дім» Айзек Розенфелд описує сина, який «назавжди розчарувався у батькові і знаю, що той був так само розчарований у мені»508.
Однак це зовсім не означає, що дитина для єврейських батьків не є центром батьківського світу, порошинкою в оці. І знову, мабуть, найкраще описати це вдалося Ротові:
33
Кнейдлах — страва єврейської кухні. Вона схожа на українські галушки, тільки з маци. Мацу перемелюють в муку і ліплять з неї галушки. — Прим. ред.