Читачі Кафки пригадають, що схожа доля спіткала «голодаря»543: спочатку ним захоплюються, але потім перестають звертати увагу, і він, забутий, довів себе до голодної смерті у клітці на цирковому задвірку. У Блейна й героя Кафки є спільна риса: вони вірять у досконалість витривалості. Західна філософія знайома з цією ідеєю щонайменше від тих часів, коли її почали проповідувати стоїки двадцять п’ять століть тому. Мудрець-стоїк показував свою моральну досконалість, контролюючи власні пристрасті — обмежуючи імпульси — навіть коли перед ним поставали величезні труднощі. Дейвид Блейн — це стоїцизм на стероїдах.
Значення Блейна, голодаря Кафки і стоїків для нашої тези полягає в тому, що всі вони є прикладом певного злиття вищості з контролем імпульсів — віри у вищість контролю імпульсів, досягнення вищості через контроль імпульсів, — що здатне створити самодостатній цикл дедалі більшої витривалості. У виняткових випадках люди з відчуттям вищості, побудованим навколо контролю імпульсів, зрештою опиняються на верхівці стовпа, витримуючи електричні розряди. Однак у м’якших формах ця динаміка є ще одним потужним елементом Трьох сил. Багато найуспішніших груп в Америці вбудовують контроль імпульсів у своє відчуття вищості. Вони часто переконані, що можуть витримати більше і працювати довше, ніж того прагнуть середньостатистичні американці. Цю здатність вони вважають чеснотою, інтегрують її як предмет гордості у свою самоідентифікацію, а потім намагаються — часто дуже ефективно — прищепити своїм дітям.
Це, безумовно, справедливо щодо іммігрантів із Китаю, а дві третини нинішніх американців китайського походження є іммігрантами544. Однак у них як групи є не лише величезна доза контролю імпульсів. Вони також володіють усіма трьома елементами Трьох сил з надлишком.
В Азії всі знають про масштаби китайського відчуття вищості545. Навіть самоназва Китаю — Чжунго, яку часто перекладають нейтрально як «Серединна імперія», китайською означає «центр світу» або «центр цивілізації». Китайський імператор був «Сином Небес».
Усі суспільства певною мірою етноцентричні, однак Китай унаслідок поєднання особливих обставин став винятковим випадком546. Ця оточена природними бар’єрами країна впродовж тисячоліть майже не контактувала з великими цивілізаціями Європи, Індії та Близького Сходу. За сусідів Китай мав роз’єднані кочові племена. Упродовж майже всієї своєї історії китайці були найбільшим об’єднаним угрупованням на величезній території. Вони далеко випереджали сусідів за писемністю та технологічним, політичним і культурним розвитком. Як зазначив історик Джон К.Фербенкс, «давній Китай спочатку був островом культури, тож цілком природно, що він вважав себе вищим за менш розвинені сусідні народи, які він поступово поглинав й асимілював»547.
Як і греки, китайці (хань[36]) вважали всіх іноземців «варварами»548. Тих, хто чинив опір китайській культурі, іменували «сирими» (шен), а тим, хто хотів її засвоїти, давали поблажливішу назву — «приготовлені» (шу). Камбоджа, Центральна Азія, Індонезія, Японія, Корея та В’єтнам — усе це були «васальні держави», правителі яких мали платити Китаю «данину»549 і схилятися ниць перед імператором. Вважали, що Китай вищий у моральному і культурному аспекті, тому його можна було підтримувати навіть за умов військової слабкості. Коли неписьменні монголи 1260 року завоювали Китай, тамтешні історики, наслідуючи персів, перетворили перемогу на тріумф: вони пояснили, що насправді це Китай переміг монголів, які зрештою «китаїзувалися»550, засвоївши китайські імена, ритуали, звичаї та цінності.
Коли ж династія Мін (1369–1644) вигнала монголів, Китай досягнув безпрецедентних у світовій історії висот551. Його населення (понад 100 млн осіб) щонайменше вдвічі перевищувало узяте разом населення усіх європейських держав. Європа ще виповзала з Середньовіччя, а Китай уже мав паперові гроші, друкарство, порох і найрозвиненішу у світі залізорудну промисловість. У період розквіту флот династії Мін складався із понад 4000 суден, зокрема велетнів, які могли вмістити 1000 пасажирів і перевозити у чотириста разів більше вантажів, ніж їхні найбільші європейські аналоги. Натомість «королівський флот», відряджений Генріхом V на завоювання Франції, складався із чотирьох риболовних кораблів, кожен з яких міг за раз перевезти через Ла-Манш сто людей. Флагманський корабель Колумба «Нінья» завбільшки був приблизно як кермо китайського судна для перевезення скарбів.