Аскетизм ніколи не відігравав панівної ролі в юдаїзмі637, проте контроль імпульсів, поза сумнівом, фундаментальний для єврейської релігії та традиційного єврейського способу життя.
Десять заповідей можна було б назвати десятьма великими імпульсами, які потрібно приборкати, і вони є лише часткою сотень приписів — якщо бути точними, у єврейській традиції їх 613 638 — явлених Мойсею як вічний закон, що мав об’єднати єврейський народ639. Ранній раввінський юдаїзм стверджував, що самоконтроль — одна з найвищих етичних цінностей. «Хто сильний?640 — запитує Талмуд. — Той, хто приборкує свої пристрасті. Адже сказано: “Кого важко розгнівати, той кращий за героя, і хто має владу над своєю волею кращий за того, хто підкорив ціле місто”». За Філоном Александрійським, єврейським філософом елліністичного періоду, стоїчна чеснота енкратія — самоконтроль або влада над собою — лежала в основі всієї структури законів Мойсеєвих, і в цьому євреї були зразком для всіх інших народів: «Мойсей наставляв [євреїв], щоб показати [енкратію] вусіх сферах життя, у контролі над словами, шлунком і органами, розташованими нижче»641.
Упродовж століть раввіни своїми інтерпретаціями і застосуванням збільшували кількість правил єврейського законодавства, аж поки у XVI столітті в одному зі скорочених кодексів — «Шулхан арух»642 — не зібрали тисячі правил, що регулювали всі аспекти життя від пробудження до сну. Ізоляція і антисемітизм справді могли посилити єврейські традиції самоконтролю у суспільствах, де статус євреїв був непевним. Іммануїл Кант наприкінці XVIII століття лишив свідчення про єврейську поміркованість у таких рядках: «Євреї зазвичай не напиваються — або принаймні старанно дбають про те, щоб їх не бачили п’яними». Він казав, що причина — «загрожений» і слабкий «громадянський статус» євреїв. Через нього вони мали поводитися обережно — «і тому не могли пити»643.
Щоправда, у ХІХ столітті в Америці євреї (переважно німецькі) часто підтримували асиміляційний реформістський рух, який зрікався віковічних суворих обмежень єврейського закону644. Раввін, який очолював реформістський рух в Америці, стверджував у 1885 році, що обрізання — це «рудимент дикунського життя в Африці»645, а бар-міцва — застарілий ритуал646. У 1883 році на випускному банкеті для раввінів, які закінчили Гебрейський об’єднаний коледж (першу єврейську семінарію у Сполучених Штатах і найвище втілення реформістського руху) до меню входили молюски, «салат із креветок» і жаб’ячі лапки647.
Водночас мільйони східноєвропейських і російських євреїв, які линули до Нью-Йорка, починаючи приблизно з 1890 року, привезли з собою ортодоксальний юдаїзм і вірність усім старим обмеженням648. Книжка 1914 року про єврейське життя649 описує, як дуже побожні євреї у нових американських анклавах, подібно до ортодоксальних євреїв у Східній Європі, як і раніше, «регламентують кожен день свого життя, від колиски до труни, за допомогою скрупульозних всеосяжних правил середньовічного кодексу “Шулхан арух”». То був юдаїзм смуги осілості й штетлів, де в ізоляції жили євреї. Один (єврейський) спостерігач писав, що мешканці цих бідних селищ «зв’язані і закуті в кайдани» правилами, які наклали на себе для обмеження імпульсів:
Євреї […] схильні відмовлятися навіть від тих задоволень, які дозволяє їм юдейський закон. Вони постійно впрягаються у нові ярма. Ховають свої природні потяги. Заперечують темні елементи своєї натури. Їхні вуха чують лише закон, очі бачать лише священні тексти, а голоси лише волають: «Слухай, Ізраїлю»650.
Навіть шабати — які для багатьох євреїв мали величезне значення як дні спочинку, присвячені родині, — перетворювалися на дуже регламентоване вправляння у самоконтролі. Дотримання шабатів передбачало багатогодинні відправи і вивчення Тори. Якщо родина мала коня і віз, то не могла ними користуватися (у шабат їздити заборонено). Витончені докази раввінів можуть накласти заборону і на відпочинок. Якщо, наприклад, єврейським дітям пощастило жити біля річки чи озера, плавати вони не зможуть — раптом вони захочуть покататися на плоті, а пліт зламається і доведеться його лагодити — це праця, а працювати у шабат заборонено651.
В Америці визначальна для шабату заборона — займатися прибутковою працею — сама собою стала формою контролю імпульсів: унаслідок цього обмеження виникало бажання заробити ще більше. У популярному романі 1941 року «Що підганяє Семмі?»[38] — історії сходження від злиднів до багатства, перетвореної на мюзикл, який довго не сходив з бродвейської сцени — батько-єврей з Нижнього Іст-Сайду нажаханий, коли його син повертається додому в суботу з грошима в руках.
38
«Що підганяє Семмі?» (англ. «What Makes Sammy Run?») — роман Б. Шульберґа. — Прим. ред.