Проте насправді суто єврейські патології суттєво відрізняються. Євреї плекають тривалу традицію піддання влади сумніву — традицію, закорінену в Талмуді і навіть Старому Заповіті (як приклад можна навести Книгу Йова). Можливо, тому конфуціанська модель шанування батьків і некритичного схиляння перед їхнім авторитетом не є нормою. У п’єсі Жуля Файфера молодий єврей описує, що заборгував батькам: «Я виріс з батьковим виглядом — батьковою манерою говорити — батьковою поставою — батьковою ходою — і материним презирством до батька»685.
Єврейська схильність кидати виклик владі686 стала причиною появи неймовірних, часто революційних нових ідей у філософії, соціології та точних науках, однак вона зіграла важливу роль також і в сімейних нещастях євреїв. У дітей, які, м’яко кажучи, не шанували батьків стереотипно з’являлися неврози (щонайменше від часів, коли Фройд почав їх діагностувати). Діти, що кидають виклик батьківській владі, — центральні постаті єврейської американської культури. Їх часто уславлюють, але водночас вони часто стають причиною болісних конфліктів і невиправних розколів у родині. «Скрипаль на даху»[41] — лише один із прикладів.
У радикальніших випадках єврейський драйв Трьох сил, здається, спричиняє деструктивне змагання між батьками і дітьми. Сини можуть захотіти перевершити своїх батьків (як це побачив Фройд) або батьки можуть заздрити своїм успішнішим синам — ця тема часто виринає в єврейській культурі, як, наприклад, у романі Джозефа Геллера «Чисте золото» або ізраїльському, відзначеному численними преміями фільмі 2011 року «Примітка» про батька й сина, дослідників Талмуду. Проте у східноазійській культурі ця тема досить рідкісна, якщо взагалі наявна687.
На початку ХХ століття у середовищі ранніх єврейських іммігрантів було особливо помітно, що пекуча зневага і дискримінація, яких вони зазнавали, хоч і додавала драйву за класичною моделлю Трьох сил, проте також посилювала конфлікт між батьками і синами. У багатьох родинах сини починали розчаровуватися у своїх скутих традиціями батьках, які ледь животіли, працюючи у дрібній торгівлі, соромитися їх і сприймати як перешкоду на шляху до власного успіху. «За моїх часів, — згадує Лайонел Тріллінґ, — ми всі намагалися вирватися від своїх батьків»688. З іншого боку, якщо ці батьки самі вважали себе невдахами, їхнє пекуче невдоволення час від часу спрямовувалося проти власних синіх і посилювалося, якщо виглядало на те, що син стане набагато успішнішим, ніж колись був батько. («Співак джазу» — перший голлівудський фільм зі звуковими діалогами — заграє з цією темою). Хоч там як, а Деніел Белл писав, що для «юрми єврейських іммігрантів» тривожність, пов’язана із потребою домогтися успіху в Америці, «втілювалася у боротьбі між батьками і синами»689.
В Америці ХХІ століття багато євреїв-іммігрантів сприймають цю запеклу боротьбу між поколіннями як застарілу асоціацію знижнім Іст-Сайдом. Досить потужний у житті й культурі американських євреїв ХХ століття Едипів комплекс уже просто не здається таким актуальним (можливо, саме тому фройдизм зійшов нанівець). Для багатьох молодих сучасних євреїв релігійний бунт уже не означає відкидання юдаїзму і наражання з батьківським гнівом. Часто в релігійній царині вони стають більшими консерваторами, ніж їхні батьки. Дуже мало хто з сучасних американських євреїв, які ще не досягли тридцяти років, соромиться того, що його батьком був дрібним торговцем. Поширенішою є інша проблема: надзвичайно успішні батьки, які піднялися з самих низів і яких дуже важко наслідувати.
Це не означає, що всі старі єврейські загроженості і патології Трьох сил зникли. Навпаки, страх переслідувань, який штовхав євреїв до успіху в усьому світі впродовж століть, давно лишив свої руйнівні сліди у єврейській душі. Цей страх формував життя багатьох єврейських іммігрантів у Сполучених Штатах.
Взяти, наприклад, Майєра Ґуґенгайма, німецького єврея-іммігранта, який буквально піднявся з самих низів до багатства, спочатку продаючи вроздріб засіб для полірування кухонних плит, а потім зібравши один із найбільших статків Позолоченої доби. Ґуґенгайм, за описом його біографа Джона Дейвиса, здавався «карикатурою на єврея ХІХ століття. Він був низеньким, мовчазним, настороженим одинаком», «який уперто займався лише зароблянням грошей». Він довіряв лише членам родини і був «завжди насторожі щодо всіх інших людей, як друзів, так і ворогів». Дейвис пише далі:
41
«Скрипаль на даху» (англ. «Fiddler on the Roof») — один з найвідоміших бродвейських мюзиклів, сюжет якого ґрунтується на розповідях Шолом-Алейхема про Тев’є-молочника. Крім того, на його основі було знято фільм про життя євреїв на дореволюційній російській смузі осілості. — Прим. ред.