Інакше кажучи, досягнення американців азійського походження в елітних школах Нью-Йорка — це класичний приклад успіху Трьох сил. Для цього батьки і діти наснажують себе за допомогою звичного поєднання вищості, загроженості та контролю імпульсів. Це також класичний приклад старої доброї висхідної мобільності американської мрії, коли людина піднімається із порівняної бідності до порівняної заможності, і то завдяки не талану чи зв’язкам, а важкій праці. У Сполучених Штатах висхідна мобільність жива і потужна — просто не всі групи мають рівні можливості, щоб нею скористатися.
Одне з місць, де здебільшого бракує висхідної мобільності, — Аппалачія, особливо її центральна частина. Це регіон, до якого входить приблизно половина території штатів Кентуккі і Теннессі772.
Говорити про Аппалачію важко — навіть для тих людей, які самі звідти родом. Коли у 2009 році Дайана Сойєр, яка народилася на півдні Кентуккі, присвятила телерепортаж «20/20» проблемі бідності в Аппалачії, то отримала не лише загальнонаціональне визнання і премію Пібоді[45], а й шквал несамовитої критики з регіону, якому намагалася допомогти. Дехто високо оцінив цей матеріал, однак набагато більше людей реагували приблизно так: «Що тобі до чужого життя? Не лізь»773. Або так: «Ваш елітний прошарок дуже зверхній». (Певні люди вважають, що варто поїхати з Аппалачії — і ви до цієї спільноти вже не належите). Або ось так: «Чого б вам не зібратися і не приїхати сюди, щоб зустрітися з людьми, які мають магістерські ступені, кваліфікацію і додаткову професійну підготовку? Тут повно людей, які дбають про здоров’я, забезпечують себе, не животіють на соціальні виплати, не впиваються дешевим віскі, не сидять на голці. Ми розумні, освічені, у нас ще не повипадали зуби, і ми залюбки поговорили би з вами і показали іншу аппалачію!!!!!!!!!»774
Якщо ви запитуєте людей з Аппалачії, звідки вони, то зазвичай назва місцевості не лунає. Вони частіше говорять про штат або частину штату, наприклад, Західну Вірджинію або округ Перрі, штат Кентуккі. І їхні описи часто дуже суперечливі775. З одного боку, пекуча краса гірських струмків і крутих пагорбів, з іншого — потворна реальність помираючих міст, покинутих трейлерів і скошених гір, які розривали для видобування корисних копалин відкритим способом. З одного боку, гіркота від негативних стереотипів про реднеків[46], рагулів і «білий непотріб», з іншого — схильність демонстративно підхоплювати ці найменування. Історик з Університету Західного Кентуккі Ентоні Харкінс зазначив, що «південні горяни» таврують назву «селюки» як «страшне приниження» і водночас «беруть її на озброєння для захисту своєї системи цінностей і на позначення свого культурного спадку»776.
Про Аппалачію існує багато міфів. Наприклад, у цьому регіоні начебто небагато людей із залежністю від метамфетамінів777. Однак існують також факти. В Аппалачії вищий рівень онкологічних і серцевих захворювань, а також проблем із тиском порівняно із показниками в країні загалом778. У центральній Аппалачії менше 12% дорослих мають вищу освіту (порівняно із 27,5% загалом в Америці). Попри здебільшого значні прибутки у регіоні, велика частина сільської Аппалачії — а регіон на 42% сільський порівняно із 20% на території решти країні779 — загрузла в незвичній для американських стандартів бідності. Статус округу Оуслі як одного з найбідніших у США не унікальний — те саме можна сказати про чотири сусідні округи у штаті Кентуккі. Зі ста американських округів з найнижчими середніми доходами приблизно чверть розташовано в Аппалачії, тому цей регіон, імовірно, найбідніший у США780.
Якщо можна говорити про «культуру Аппалачії», то це не культура Трьох сил. Загроженість, безумовно, дуже поширена в цьому регіоні як у вимірі економічних проблем, так і у відчутті мешканців, ніби вся країна їх зневажає. Проте багато хто з них шалено пишається своїм регіоном і культурою, тому можна стверджувати, що більшість не має глибоко вкоріненого відчуття вищості щодо решти американців.
Подібно до афроамериканців, мешканці Аппалачії постійно стають об’єктом принизливих стереотипів — генетичних, моральних, культурних, інтелектуальних. (Сучасне суспільство набагато поблажливіше, коли йдеться про образи чи зневагу щодо «білого непотребу», аніж бідняків із інших расових груп781 ). Люди в Аппалачії добре обізнані з цими стереотипами. Вони роками борються з ними, часто потужно і винахідливо, як у поганого хлопця Джима Ґоуда у «Маніфесті реднека»:
45
Премія імені Джорджа Фостера Пібоді — щорічна міжнародна премія за видатний вклад у галузі масмедіа. — Прим. ред.
46
Реднеки — жаргонна назва білих фермерів, жителів глухої сільської місцевості в США та Канаді. — Прим. ред.