А тоді круть і обдивилася мене всього, з голови до п’ят. Ось і щічки їй порожевіли! І струснула з пальців на мене морський дощик, оббризкала мені обличчя, мов освіжити хотіла.
— Невже плавання, — показав я на океан, — завжди тобі на добро буває?
— Того дня, коли не на добро буде, я вже звідти й не вийду, — спокійно відповіла вона. — Швидко поплавай, хвильку полеж на хвилях — і збадьоришся. Уже ж я нічим не зараджу ні Арбутнотові, ні Слоунові — обидва вони давно й перетліли. Чи й Емілі Вікс…
І затнулась, а тоді хутко виправилася:
— Емілі Слоун.
— А що, Вікс — це її нове прізвище, відколи вона перебуває, всі ці двадцять років, у «Голігок-Гаусі»? — спитав Крамлі.
— Ту радість, що я здихалася волосяного клубочка в горлянці, слід замочити шампаном! Ходім!
Вона відкоркувала пляшку біля свого викладеного блакитними кахлями басейну й налила в наші келихи по вінця.
— І що ж, ви хочете виставити себе такими дурнями й спробуєте вирятувати Емілі Вікс-Слоун, живу чи мертву, через таку прірву в часі?
— А хто зупинить нас? — запитав Крамлі.
— Та ціла студія! За винятком хіба двох-трьох осіб, які знають, що вона перебуває там. Вам потрібні будуть рекомендації. Ніхто не потрапить до «Голігок-Гаусу» без дозволу Констанс Реттіґан! Та не витріщайтесь отак-о на мене. Я допоможу вам.
Крамлі випив свій шампан і сказав:
— І ще одну, останню, річ з’ясуймо. Хто взяв на себе обов’язки розпорядника отієї ночі, двадцять років тому. Тяжка ж то була ситуація, що й казати. Хто…
— …зрежисерував це? Авжеж, таки треба було на це режисера. Люди верещали, штовхалися, перескакували одне через одного. Це було «Злочин і кара» й «Війна і мир», усе вкупі. Хтось та мав закричати: «Не сюди! Отуди!» Посеред тієї ночі, з усім тим галасом, з усією кров’ю, він, хвалити Бога, врятував і всю нашу сцену, й акторів, і студію — і все те без плівки в його камері! Найбільший із нині живих німецьких режисерів…
— Фріц Вонґ! — вибухнув я.
— Фріц, — видихнула Констанс Реттіґан, — Вонґ.
65
Із Фріцового орлиного гнізда, що на півдорозі між готелем «Беверлі Гілз» і Мулголландом, відкривався краєвид на добрих десять мільйонів вогнів, розсипаних по неозорій площині Лос-Анджелеса. Із продовгастого елегантського мармурового ганку, що затуляв собою частину його вілли, можна було спостерігати промені-струмені в п’ятнадцятимильній далині, яскраві смолоскипи, забарні метеори в небі, що пролітали по одному за хвилину.
Фріц Вонґ розчахнув свої парадні двері й заблимав очима на всі боки, удаючи, ніби ніяк мене не помітить.
Я видобув його монокль зі своєї кишені й вручив йому. Він його хап і вставив у належне гніздо.
— Зарозумілий сучий сину! — Монокль блиснув лезом гільйотини з правого його ока. — Отакої! Це ти! Висхідне світило прибуло нажучити світило-відсвітило. Майбутній король викидає колишнього принца геть. Сценарист, котрий підказує левам, що їм слід казати Даниїлові-приборкувачу, а той їм розказує, що вони мають робити. І чого ти сюди припхався? Фільмові капут!
— Ось, на потрібні сторінки, — я увійшов. — Меґґі? Ви о'кей?
Меґґі, що сиділа в далекому куточку вітальні, кивнула мені головою — бліда, але начебто відійшла після потрясіння.
— Не зважайте на Фріца, — порадила вона. — Він надудлився пива з тріскою та напхався ліверної ковбаси.
— Ану присядь біля Чики та й заткайся! — звелів мені Фріц, пропікаючи моноклем дірки в моїх сторінках.
— Так… — я глянув на Гітлерів портрет на стіні та й клац закаблуками, — пане!
Фріц глянув, куди й я, і розсердився.
— Яке ти дурне! Той портрет маляра-маніяка висить тут, аби нагадувати про великих виплодків, од яких я втік, аби прибитися до виплодків тутешніх — дрібосіньких. Боже ж мій! Таж фасад «Максимус-Філмс» клоновано з Бранденбурзьких воріт! Sitzfleisch,[55] сядь мені!
Я й приземлив свою зітцфляйш — і моя нижня щелепа так і відпала.
Бо якраз за Меґґі Ботвін лишало красою найнеймовірніше, яке я тільки бачив у житті, релігійне святилище. Було ж воно і більше, і яскравіше, і прекрасніше за срібно-золотий вівтар Святого Себастьяна.
— Фріце! — вигукнув я.
Адже все те сліпуче святилище було устелене полицями, а ті полиці заставлені всілякими крем-де-мент, бренді, винами бургундськими та бордоськими: верстви на верствах кришталю та осяйного коштовного скла. Разом воно блищало-виблискувало, мов який підводний грот, звідкіля могли випливати зграями чи роями полчища осяйних пляшок. А вище, а надовкола — десятки, як не сотні, висульок з прегарного шведського різьбленого кришталю, а ще Лалік,[56] а ще Вотерфорд…[57] Був то якийсь тріумфальний престіл, місце народин Людовика Чотирнадцятого, єгипетська усипальня Фараона-Сонця, балдахін над троном Наполеонової коронації на імператора… Була то вітрина іграшкової крамниці напередодні Різдва… Було то…