— Твоя правда, — сказала Констанс і примовкла.
— Невже хтось надіслав її тобі? — запитав я. — До речі, записки там часом не було?
— Не мало там бути ніякої записки, ти про що?
Я прогорнув ще кілька сторінок.
— Ні про що. Просто, оскільки практично усі, хто є в довіднику, покійники, то з того випливає, що…
— Що незабаром я теж порину в царство тиші.
— Гадаєш, що твоє ім’я буде останнім на сторінках померлих?
— Ага, — сказала Констанс.
Мене проймали дрижаки, тож вирішив підкрутити обігрівач.
— Яка мерзенна річ!
— Справді мерзенна.
— Телефонні книги… — промимрив я. — Меґґі дошкуляє, що я ридаю над ними, але все залежить від того, що це за книги і якого року.
— Так, усе від цього залежить. Особливо зараз…
Констанс витягла зі своєї сумочки другу чорну книгу, теж невеличку.
— Розгорни.
Я розгорнув та прочитав: «Констанс Реттіґан». Там ще була зазначена адреса її помешкання на березі моря. Потім окинув оком першу сторінку з прізвищами на А:
— Абрамс, Александер, Аллен, Аслоп… — читав далі. — Басс, Бенсон, Бенсон, Болдвін, Бредлі…
Нараз відчув, як холод пробирає пальці.
— Тут усі твої друзі, чи не так? Мені відомі їхні прізвища.
— І що з того?
— Не всі, але більшість із них спочивали на Форест-Лон.[68] I от їх відкопали сьогоднішнього повечір’я. Це цвинтарна книга, — сказав я.
— І вона гірша від тієї, що за тисяча дев’ятсотий рік.
— Чому?
— Я віддала її кілька років тому. Голлівудським помічникам. Ніяк не наважилася викреслювати імена. Список небіжчиків щоразу поповнювався. Лише кілька зосталися живими. Але я, здавалося, позбулася цієї книжки. І ось вона знову тут. Я натрапила на неї увечері, коли поверталася з купання.
— О Боже, невже ти плаваєш за такої погоди?
— І як дощить, і як сонячно. Ввечері, коли якраз ішла додому, побачила, що вона розпростерлася посеред подвір’я, наче надгробок.
— А ніякої записки не було?
— Чого тобі забракло?! Тим усе сказано.
— Ісусе Христе, — я прихопив старий довідник в одну руку і невеличкий записник Реттіґан з іменами та числами в іншу.
— Дві «майже книги» мертвих, — мовив.
— Майже так, — згодилася Констанс. — Поглянь сюди, і сюди, і ще сюди.
Вона показала три імені на трьох сторінках, кожне з яких було обведене червоним чорнилом і помічене хрестиком.
— Ці прізвища є особливими?
— Авжеж, важливими. АВ мертвий. Принаймні я так вважаю. Хіба не бачиш, що вони позначені?
— Біля кожного проставлений хрестик. Гадки не маю, що це все могло б означати?
— А що, коли обведені помруть? Вони наступні в черзі?
— Так, тобто ні. Я не знаю напевне нічого, крім того, що мені лячно. Поглянь.
Її ім’я вирізнялося на початку списку. Воно теж було обведене червоним кружальцем і позначене хрестиком.
Книга мертвих і на додачу перелік тих, хто незабаром, радше за все, до них приєднається?
— Що ти відчуваєш на дотик, тримаючи в руках книгу?
— Холоднечу, — зронив я. — Вона невимовно холодна.
Дощ тарабанив по даху дому.
— Хто б міг утнути з тобою таке, Констанс? Назви бодай кількох.
— Трясця твоїй матері, та їх не перелічити, — вона на мить притихла, а потім додала: — А коли скажу дев’ятсот, тоді повіриш? Можеш докинути чи відняти дюжину.
— Боже мій, сила-силенна підозрюваних!..
— По-твоєму, це багато за тридцять років? Справжній мізер.
— Мізер? — вирвалось у мене.
— Вони вишиковувались у шеренги на пляжі.
— Тобі не варто було їх прикликати.
— Навіть коли усі майже в унісон вигукували «Реттіґан»?!
— Не треба було прислухатися.
— Що ти верзеш? Це нагадує зібрання баптистів.
— Даруй.
— Пусте.
Вона замашно великим ковтком вижлуктала все, що зосталося в пляшці, й скривилася.
— Допоможеш розшукати того покидька чи покидьків, якщо то справа рук двох? Можливо, що Книгу мертвих ця погань надсилала окремо.
— Я не детектив, Констанс…
— Якщо мені не зраджує пам’ять, то хіба не ти ледь не потонув у каналі з тим психом Шранком.
— І…
— Хіба не тебе я бачила у Нотр-Дамі на студії «Фенікс» з отим Горбанем? Заради усього святого, допоможи матусі.
— Дай-но мені кимарнути. Потім обміркую все як слід.
— Постривай! Який сон тобі забрів у голову?! Краще поворуши цими старими кістками. Ну ж бо…
Вона підвелася, тримаючи в руках дві Книги мертвих, пройшлася кімнатою, відчинила двері. У темряві пульсував дощ, а прилив щосили розмивав побережжя. Враз Констанс націлилася…
68