Я залишив півдюжини пляшок питва, примостив зверху телефонний довідник 1900-го й особисту телефонну книгу Реттіґан та відступив. По тривалій мовчанці знову промелькнула рука, промацала книжки, ніби вичитувала щось прописане шрифтом Брайля,[69] а тоді скинула їх і поволочила за собою пиво.
Я далі чатував. Зрештою двері вкотре прочинилися. Рука з неприхованою цікавістю почала обнишпорювати книжки і потягнула їх усередину.
— Блискуче! — скрикнув я.
Блискуче, подумалось, Богом присягаю, година не збіжить, як він зателефонує!
Розділ шостий
Рівно через годину Крамлі дав про себе знати. Правда, цього разу він не називав мене Вільямом.
— Якого милого! Лайно на лайні, — сказав він. — Ти знаєш, як заманити. Що це, в біса, за Книга мертвих?
Якого дідька! Я народився у трупарні, виріс на кладовищі, здобував освіту в Долині Царів,[70] неподалік Карнака, що розкинувся у Верхньому, а чи то Нижньому Єгипті. Подекуди уві сні ввижається, що я покритий креозотом.[71] Хто не розгледить книги зі списком покійників, коли її подають із пивом?
— Тепер упізнаю старого Крамлі, — видав я.
— Як мені цього всього не хотілося! Коли покладу слухавку, неодмінно наберу номер твоєї дружини.
— Не варто!
— Чому ж ні?
— Тому що, — я вмовк, затамував дух, а хвилю по тому випалив: — Ти мені знадобишся.
— Маячня!
— Почув, що я сказав?
— Почув, — проторохтів він. — О Боже! — і насамкінець додав: — Здибаємося побіля оселі Реттіґан. Ближче до сутінків. Коли щось вирине з припливу, прийшовши по твою душу.
— Побіля Реттіґан.
І він поклав слухавку раніше за мене.
Розділ сьомий
Ніч — це саме те, що нам потрібно. Полудень аж ніяк не годиться; сонце тоді напрочуд блискотливе, та й тіні начебто вичікують якогось дива. Несамовито палахкотить небо, тож ніщо під ним не насміє поворушитися. Годі шукати розради у залитій світлом днині. Марна справа. Істинно дух забиває тільки поночі, коли тіні дерев підбирають діл своїх одеж і вигойдуються у танку. Здіймається вітер. Сиплеться листя. Відлунюють кроки. Порипують балки та підлога. Кам’янисті крила цвинтарного янгола струшують порохно. Тіні зриваються, мов ворони. Незадовго до світанку меркнуть вуличні вогні, й місто на трохи затягує сліпотою. Саме тоді зачинається таїна і настигають пригоди. Тоді, а не на світанку. Усі довкола силкуються затамувати дух, аби не вихопити з рук темінь, пнуться зі шкіри, щоб забарити страховиння і притримати тіні.
Це свідчило про єдине — рішення здибатись із Крамлі на пісках, прямісінько перед величезною білосніжною арабською фортецею, що слугувала домом Констанс, у пору, коли темні хвилі омивають ще чорніше побережжя, було як ніколи слушним. Ми підступили ближче і зазирнули досередини.
Усі двері, як і раніше, залишалися відчиненими навстіж, яскраве світло заливало кімнати, мелодія Гершвіна,[72] вистукана на валику перфораційної стрічки у 1928-му,[73] долинала від піаноли,[74] програвала знову й знову, вже утретє, для незмінних слухачів — для мене і Крамлі — музика лилася через край, а от Констанс тут навіть і не пахло.
Я тільки-но розкрив рот, аби перепросити Крамлі за те, що дарма потривожив його.
— Краще тягни свій джин і стули пельку, — відрубав він та підіпхав мені під ніс пиво.
— Що ж, — заводив своєї Крамлі, — що ж це, в біса, мало б означати? — він прогортав особисту Книгу мертвих, яка належала Реттіґан, і, тицяючи пальцем, додав: — Тут, тут і ще ось тут.
Крамлі показував на півдюжини імен, обведених червоним, і глибоко витиснуті, недавно проставлені хрестики.
— Констанс припустила, що ці помітки зроблено навпроти людей, які залишилися живими, проте, ймовірно, то лише питання часу. Я теж такої думки. Що скажеш?
— Не погоджуюся, — кинув Крамлі. — Хай там як, це твоя забавка. Я он нагострив лижі на Йосеміту цими вихідними, і тут ні сіло ні впало з’являєшся ти, наче кінопродюсер, який прагне поліпшити свої нудотні сценарії, але методично запорює на кожній з наступних сцен. Я б радше хоч зараз вибрався до Йосеміту. Їй-богу, ти скидаєшся на дикого зайця, котрий щось учув.
— Постривай! — вигукнув я, оскільки побачив, що Крамлі наміряється дати драла. — Тобі не кортить довести справу до кінця, дізнатися, хто з тих людей, чиї прізвища ми переглядали, досі бродить світом, а хто давним-давно врізав дуба?
69
70
71
72
Джордж
73
74