— Як на мене, землетруси…
— Прокочувалися. Ще й як термосило, он візьміть хоча б «Повідь на річці Янцзи»[83] чи «Дуче перемагає». Але, бач, я вцілів. Навіть наймогутніший землетрус тридцять другого року виявився незугарним розруйнувати мої покерні стовпці. Так чи інак, та оскаженіла жінка гаркала на мене, звинувачуючи мене в усіх насущних пороках, і настійно вимагала добірку газет за певні роки. Я сказав, що варто поритись у першому ряді ліворуч, а затим справа. Неопрацьовану та непосортовану пресу я все одно зберігаю нагорі. Чулось, як вона моцувалася з тими стосами. Її прокльони спроможні були накликати велику біду, тож знову б залунало звідусіль: «Лондон у полум’ї!».[84] Вона тарахнула дверима і пошпарила шукати місце, звідкіля можна було б кинутися долу. Не думаю, що її лупнула машина. Знаєте, про кого мова? Я зумисне приберіг інтригу. Ну що, здогадалися?
— Поки не второпав, — ошелешено мовив я.
— Бачите, он лоток із наповнювачем для котячого туалету? Згребіть трохи вершечок — і випорпаєте писульку з чудернацьким шрифтом.
Я покрокував до лотка. Під насипом тирсової стружки та, як видалося, пташиного посліду, нашукав дві дюжини однаковісіньких запрошень.
— Кларенс Реттіґан… — я застиг.
— Читай далі! — закликав старий.
— Констанс Реттіґан, — зітхнув я і взявся читати далі, — раді оголосити про наше весілля, що відбудеться на вершині Маунт-Лоу десятого червня тисяча дев’ятсот тридцять другого року о третій годині по обіді. На вас чекає автомобільний і залізничний ескорт. А також шампанське.
— Запрошення прийшло за тією адресою, де ви мешкаєте? — поспитав Кларенс Реттіґан. Я підвів погляд.
— Кларенс Реттіґан і Констанс Реттіґан, — проказав я. — Постривайте. Хіба не варто було зазначити дівоче прізвище Констанс?
— Скидається на інцест. Ти це мав на увазі?
— Дивно-дивно!
— Ви зовсім нічого не зрозуміли, — вирвалося з висхлих уст. — Констанс присилувала мене змінити рідне прізвище. Мене кликали Оверголт. Вона сказала, що горіла б у пеклі, якби змінила своє першокласне прізвище на недолуге другосортне поганяло, і на вам…
— Вас охрестили напередодні церемонії? — припустив я.
— До того не був охрещений, але врешті зробив це. Єпископський диякон, який походив з Голлівуда, подумав, що я геть розум утратив. Ви коли-небудь намагалися перечити Констанс?
— Я…
— Навіть не смій казати «так»! Часто-густо вона наспівувала «Кохай мене або облиш». Я полюбляв ці наспіви. Опріч того, прийняв таїнство миропомазання, мене намастили церковним єлеєм. Я перший недоумок в Америці, який спопелив свою метрику.
— Хай мене качка копне! — здивовано вигукнув я.
— Не тебе. Мене. На що ви поглипуєте?
— На вас.
— Ще б пак. Зрозуміло, — промовив він. — Вигляд у мене, ясна річ, не конче. Та й тоді було не комільфо. Бачите он ту осяйну штуку на запрошеннях? То латунне руків’я трамвайного вагоновода з Маунт-Лоу. Реттіґан шаленіла, коли я постукував по латуні. Це моє ратище, рукоять машиніста маунт-лоуського трамвая. Ісусе Христе! А чи нема поруч пивця? — ні сіло ні впало додав він.
Мені аж слинка потекла.
— Ви зізналися, що були першим чоловіком Реттіґан, а по хвилі канючите пива?
— Не казав я, що був її першим чоловіком. Тільки-но одним із. Де це пиво поділося?
Старий прикусив губи. Зітхнувши, Крамлі почав нишпорити по кишенях.
— Ось пиво і «Малломарс»!
Старий висолопив язик та примостив на нього пластинку печива. Відтак дочекався, поки воно розтануло, неначе облатка для причастя.
— «Малломарс»! Жінки! Не можу без них жити!!
Він трохи підвівся, щоби дістатися до пива.
— Реттіґан, — я взявся за старе.
— О, так. Шлюб. Вона здійнялася на вершину завдяки трамваю, а вже там оскаженіла через погоду. Думала, то моїх рук справа. І все-таки вона освідчилася мені. Навпісля медового місяця, однієї з нічим не примітних ночей, її прояснило, що я жодним чином не можу сприяти клімату. Вона притьмом обросла бурульками, а тоді геть розчинилася за ними. Знаєте, моє тіло більше ніколи не буде таким, як тоді, — старий затремтів.
— І це все?
— Що ти розумієш під словом «все»? Тобі коли-небудь таланило обходити її двічі з трьох разів?
— Заледве, — прошамотів я.
Я витягнув із кишені телефонну книгу Реттіґан.
83
84