Выбрать главу

— Як на мене, землетруси…

— Прокочувалися. Ще й як термосило, он візьміть хоча б «Повідь на річці Янцзи»[83] чи «Дуче перемагає». Але, бач, я вцілів. Навіть наймогутніший землетрус тридцять другого року виявився незугарним розруйнувати мої покерні стовпці. Так чи інак, та оскаженіла жінка гаркала на мене, звинувачуючи мене в усіх насущних пороках, і настійно вимагала добірку газет за певні роки. Я сказав, що варто поритись у першому ряді ліворуч, а затим справа. Неопрацьовану та непосортовану пресу я все одно зберігаю нагорі. Чулось, як вона моцувалася з тими стосами. Її прокльони спроможні були накликати велику біду, тож знову б залунало звідусіль: «Лондон у полум’ї!».[84] Вона тарахнула дверима і пошпарила шукати місце, звідкіля можна було б кинутися долу. Не думаю, що її лупнула машина. Знаєте, про кого мова? Я зумисне приберіг інтригу. Ну що, здогадалися?

— Поки не второпав, — ошелешено мовив я.

— Бачите, он лоток із наповнювачем для котячого туалету? Згребіть трохи вершечок — і випорпаєте писульку з чудернацьким шрифтом.

Я покрокував до лотка. Під насипом тирсової стружки та, як видалося, пташиного посліду, нашукав дві дюжини однаковісіньких запрошень.

— Кларенс Реттіґан… — я застиг.

— Читай далі! — закликав старий.

— Констанс Реттіґан, — зітхнув я і взявся читати далі, — раді оголосити про наше весілля, що відбудеться на вершині Маунт-Лоу десятого червня тисяча дев’ятсот тридцять другого року о третій годині по обіді. На вас чекає автомобільний і залізничний ескорт. А також шампанське.

— Запрошення прийшло за тією адресою, де ви мешкаєте? — поспитав Кларенс Реттіґан. Я підвів погляд.

— Кларенс Реттіґан і Констанс Реттіґан, — проказав я. — Постривайте. Хіба не варто було зазначити дівоче прізвище Констанс?

— Скидається на інцест. Ти це мав на увазі?

— Дивно-дивно!

— Ви зовсім нічого не зрозуміли, — вирвалося з висхлих уст. — Констанс присилувала мене змінити рідне прізвище. Мене кликали Оверголт. Вона сказала, що горіла б у пеклі, якби змінила своє першокласне прізвище на недолуге другосортне поганяло, і на вам…

— Вас охрестили напередодні церемонії? — припустив я.

— До того не був охрещений, але врешті зробив це. Єпископський диякон, який походив з Голлівуда, подумав, що я геть розум утратив. Ви коли-небудь намагалися перечити Констанс?

— Я…

— Навіть не смій казати «так»! Часто-густо вона наспівувала «Кохай мене або облиш». Я полюбляв ці наспіви. Опріч того, прийняв таїнство миропомазання, мене намастили церковним єлеєм. Я перший недоумок в Америці, який спопелив свою метрику.

— Хай мене качка копне! — здивовано вигукнув я.

— Не тебе. Мене. На що ви поглипуєте?

— На вас.

— Ще б пак. Зрозуміло, — промовив він. — Вигляд у мене, ясна річ, не конче. Та й тоді було не комільфо. Бачите он ту осяйну штуку на запрошеннях? То латунне руків’я трамвайного вагоновода з Маунт-Лоу. Реттіґан шаленіла, коли я постукував по латуні. Це моє ратище, рукоять машиніста маунт-лоуського трамвая. Ісусе Христе! А чи нема поруч пивця? — ні сіло ні впало додав він.

Мені аж слинка потекла.

— Ви зізналися, що були першим чоловіком Реттіґан, а по хвилі канючите пива?

— Не казав я, що був її першим чоловіком. Тільки-но одним із. Де це пиво поділося?

Старий прикусив губи. Зітхнувши, Крамлі почав нишпорити по кишенях.

— Ось пиво і «Малломарс»!

Старий висолопив язик та примостив на нього пластинку печива. Відтак дочекався, поки воно розтануло, неначе облатка для причастя.

— «Малломарс»! Жінки! Не можу без них жити!!

Він трохи підвівся, щоби дістатися до пива.

— Реттіґан, — я взявся за старе.

— О, так. Шлюб. Вона здійнялася на вершину завдяки трамваю, а вже там оскаженіла через погоду. Думала, то моїх рук справа. І все-таки вона освідчилася мені. Навпісля медового місяця, однієї з нічим не примітних ночей, її прояснило, що я жодним чином не можу сприяти клімату. Вона притьмом обросла бурульками, а тоді геть розчинилася за ними. Знаєте, моє тіло більше ніколи не буде таким, як тоді, — старий затремтів.

— І це все?

— Що ти розумієш під словом «все»? Тобі коли-небудь таланило обходити її двічі з трьох разів?

— Заледве, — прошамотів я.

Я витягнув із кишені телефонну книгу Реттіґан.

вернуться

83

Повідь на річці Янцзи — мова про одну з повеней, яка сколихнула Китай у 1931 році після тривалої посухи. Стихію досі вважають однією з найжаскіших в історії людства, оскільки вона забрала життя мільйонів осіб, породила голод і навіть призвела до канібалізму.

вернуться

84

«Лондон у полум’ї!» — цю фразу вигукували сполохані англійці під час великої пожежі у Лондоні в 1666-му році. Вогнище зайнялось у пекарні Фаррінера і рознеслося сусідніми вулицями. Пожежа не вщухала три дні, зруйнувала значну частину будівель.