Трилогія смерті

— Ви не жартуєте про те, що бачили її сьогодні?

— Навіщо мені це здалося?! Від такого крику Румпельштільцхен[93]розпанахав би себе навпіл, а тоді зібрав би все докупи.

— Невже вона нічого більше не прагнула, лишень добути адресу Каліфії?

— І газети. Та нехай забирає їх і котиться під три чорти. Тут йдеться про довге розлучення, і нема тому ні кінця ні краю.

— Можна взяти? — я підняв запрошення.

— Бери хоч дюжину! Тоді так ніхто й не приплентався до нас, окрім друзів-одноденок Реттіґан. Вона жмакала ці картки і жбурляла через плече. «Ти завше можеш замовити ще», — повторювала вона. Розбирайте до решти запрошення. Розтягуйте газети. То що ви там говорили, як вас звати?

— Я не відрекомендувався.

— Дякувати Богу! Вимітайтеся звідси! — вказав на двері Кларенс Реттіґан.

Ми з Крамлі неквапливо ринули відтіля, проминаючи лабіринтні вежі, прихопивши зі собою по примірнику з восьми різних стосів. Тільки-но намилилися вислизнути через передні двері, як тут, наче грім з ясного неба, з’явився хлопчик, тримаючи перед собою напхом напханий ящик, і затулив нам дорогу.

— Що приволік? — поцікавився у нього я.

— Бакалію.

— Здебільшого випивку?

— Бакалію, — правив посильний. — Він досі там?

— Навіть не думайте навідатись сюди вдруге! — надривно пролунав із глибини газетних насипів голос фараона Туга. — Від мене й мокрого сліду тут не залишиться!

— Він на місці… Нічого не змінилося, — протягнув хлопчик, миттю пополотнівши.

— Три пожежі й землетрус! Останній якраз гряде! Я чую, як він наближається! — голос мумії повагом стишувався.

Хлопчик зиркнув на нас.

— Тобі з ним голову мастити, — сказав я, відходячи якнайдалі.

— Ані руш! Затамуйте дихання! — хлопчик поволі переставив ногу через поріг.

Ми з Крамлі стояли як укопані, не заковтуючи повітря, доти, доки хлопчик не розчинився у просторі.

Розділ одинадцятий

Крамлі потрафив розвернути свого драндулета і скерувати його назад схилом таким чином, що ми не зірвалися зі шпиля. Дорогою мої очі по береги зайшлися слізьми.

— Тримай язик за зубами, — Крамлі усіляко уникав мого погляду. — Я не намірений нічого слухати.

Я важкувато ковтнув.

— Три пожежі й землетрус. І ще один от-от нагряне!

— Скільки можна?! — Крамлі вдарив по гальмах. — Не верзи дурниці. У твоїй голові тільки маячня осіла. Авжеж, новий землетрус не за горами: Реттіґан! Вона розірве нас на дрібненькі шматочки! Випльовуйся звідси і далі пиляй на двох!

— Я ж маю страх висоти.

— Ну, нехай. Рот на замок!

Після того тисяч двадцять ліг,[94] не менше, ми їхали у цілковитій тиші. На вулиці уже скупчилися машини, тож я заходився переглядати газети, одну за одною.

— Дідько! — я таки не стримався. — Досі не второпаю, чому він дозволив узяти саме їх?

— Що там нашукав?

— Нічогісінько. Нуль. Повний.

— Дай-но мені, — Крамлі вирвав з рук газету і взявся нипати на неї одним оком, інше ж — не спускав із дороги. Почало мжичити.

— «Емілі Старр[95] померла у двадцять п’ять років», — вичитав Крамлі.

— Дивися, куди ідеш! — я розперезався, коли автівка захилиталась у різні боки.

На той час Крамлі втупився позирком у інший випуск:

— Корінн Келлі розлучається з фон Штернберґом.[96]

Він перекинув газету через плече.

— Ребекка Стендіш перебуває у шпиталі. Її життя тримається на волосині.

Ухопив ще одну, затим іще.

— Женев’є Карлос збирається під вінець із сином Ґолдвіна.[97] До чого б це?

Допоки тарабанив дощ, я підсунув йому три наступні газети. Втім, усі вони опинилися там, де й попередні, — на задньому сидінні.

— Він так ревно намагався переконати нас, що тримається при здоровому глузді. А що з того вийшло?

Я перемішав газети.

— Ми точно щось проґавлюємо. Не тримав би він їх ні за цапову душу.

— А чом би й ні? Горіхи додають до персиків, сливи до горіхів. Фруктовий салат виходить.

— Навіщо Констанс знадобилось… — я замовк. — Зачекай!

— Чекаю, — Крамлі міцніше обхопив кермо.

— Усередині — сторінка світського життя. З величенькою знимкою. На ній Констанс, Господи милосердний, років на двадцять молодша, і мумія, чудило, з яким ми теж уже запізналися, прямісінько тут, щоправда, повен сил та енергії, не те, що зараз; он їхнє весілля, з одного боку Марті Кребс, права рука Люїса Б. Майєра, з іншого — Карлотта К. Каліфія, видатна астрологиня!

93

Румпельштільцхен — назва злого карлика з казки братів Грімм, який плів золото із соломи, допомагаючи тим убогій доньці мельника, взамін випрохуючи первістка. Наприкінці історії він розриває себе, вхопившись за ліву ногу.

94

Ліга — одиниця виміру відстані, що використовували британці й американці. Сухопутна ліга становить 4828,032 м. Морська ліга дорівнює 5556 м.

95

Емілі Старр — ідеться, найімовірніше, про героїню трилогії Люсі Мод Монтґомері, яка складається з романів «Емілі з Молодого Місяця», «Емілі підіймається вгору», «Пошук Емілі». За книжкою були зняті телесеріал й аніме.

96

Корінн Келлі розлучається з фон Штернбергом: Джозеф фон Штернберг (1894–1969) — американський кінорежисер, сценарист, продюсер та композитор. Народився в Австрії. Чотирнадцятирічним емігрував до США. Працювати у сфері кіноіндустрії розпочав у період німого кіно. Частка «фон» у прізвищі була доданою задля показу вдаваного аристократичного походження. Завдяки його роботам спалахнула зірка Марлен Дітріх. Був одружений з Різою Ройс, Джин Еветт Макбрайд і Мері Отіс Вілнер.

97

Женев’є Карлос збирається під вінець із сином Ґолдвіна: йдеться про Самуеля Ґолдвіна (1879–1974), також відомого як Ґолдфіш, — американський продюсер єврейського походження, народився у Польщі. Спричинився до виникнення «Ласкі Фічер Плей Кампані». Був засновником компаній «Ґолдвін Пікчерз», «Самуель Ґолдвін Продакшнс».