Вона кивнула на стілець за кілька футів од неї — на безпечній віддалі. Я вмостився у вказаному місці.
Крамлі, якого ми довго не помічали, мав сердитий вигляд.
— Що ви там говорили? — поспитав я. — Люди не дуже то й учащають до старого Реттіґана. Нікому ж практично не відомо, що він досі живий та мешкає на Маунт-Лоу. Втім, хтось примудрився сьогодні навідатися туди й нагримати на нього.
— Вона репетувала? — по тім питанні громіздка гора повалилась у спомини. Скидалося, що от-от розтане у них до решти. — Я не впустила її і квит.
— Її?
— Завжди стаю на ті самі граблі, — Королева Каліфія окинула оком кришталеві кулі, — бачу чиєсь прийдешнє і з дурного розуму випалюю те. Хай там як, я ж тільки натякаю, а не засвідчую факти. Не раджу, що купувати на біржі, а чи на кого рівнятися. Дієту порекомендую, відхрещуватися не буду, ще приторговую вітамінами, китайським чаєм, але довголіттям — ніколи!
— Ви ж щойно силкувалися втюкати його.
— Із вами зовсім по-іншому, — вона перехилилася вперед. Коліщата під величезним кріслом зайшлися скрипом. — Он, прямісінько перед вами розпласталося ваше майбутнє. Мені ще ніколи не вдавалося так чітко його бачити. І все-таки над вами нависла жаска загроза. Повсякчас бачу одне й те ж — вам призначено жити, одначе хтось може посягнути на ваші душі. Стережіться!
Вона витримала довгу мовчанку, зімкнула очі, а тоді заговорила далі:
— Ви з нею приятелюєте? Знаєте, про кого я кажу.
— І так, і ні, — невпевнено відповів я.
— Усі так кажуть. Її то хоч до рани прикладай, то хоч святих винось.
— Про кого ви?
— Обійдемося без прізвищ. Я не впустила її. Годину тому.
Я подивився на Крамлі.
— Ми майже наздогнали її, ще трохи і в потилицю дихатимемо.
— Не називайте-но, — зірвалася Каліфія. — Горланила вона так, наче тримала десь напохваті ніж. «Ніколи в світі не вибачу тобі цього! — не на жарт розійшлася та. — Ти напоумила нас на хибний шлях, скерувала рухатися вниз, коли варто було вгору, згубити замість того, аби знайти. Горіти в пеклі тобі яскравим полум’ям!». Затим я лишень почула, як вона рушила машиною. Я взагалі сьогодні очей не зімкну.
— Вона часом не сказала, — це звучить, мабуть, безумно, — куди зібралася далі?
— Аж ніяк не безумно, — спростувала Каліфія. — 3 огляду на те, що спершу вона подалася до старого бовдура з Маунт-Лоу, якого покинула після однієї невдалої ночі, згодом прийшла по мою душу, адже саме я підштовхнула її до цього, далі на черзі бідолашний штурпак, що проводив церемонію. Їй не терпиться зібрати усіх нас докупи й зіпхати з обриву.
— Вона б не скоїла цього.
— А вам звідки знати? Скільки жінок було у вашому житті?
Дещо знітившись, по заминці, я боязко відповів:
— Одна!
Королева Каліфія змочила своє обличчя хустинкою завбільшки з пів її черевця, тим самим угомонившись, і поволі сунула на мене, зрушуючи з місця колеса, завдяки витонченим поштовхам навдивовижу крихітних туфельок. Несила було відірвати від неї очі, я дивом дивувався, як ці малесенькі стопи вживаються з отакенним тулубом і обличчям, схожим на місяць, що звисає над неохопним простором. Мені мрівся привид Констанс, що нібито потонув під здоровецькою плоттю.
Королева Каліфія заплющила очі.
— Вона користає з вас. Ви кохаєте її?
— Піклуюся про неї.
— Тримайте себе в руках, на вас ще й не таке чекає. Вона просила вас зачати з нею дитину?
— Не так буквально.
— Слова зайві, коли йдеться про мертвонароджених байстрюків. Вона виплодила монстрів по всьому Лос-Анджелесу і прилеглих територіях, вошивому Голлівудському бульварі та глухому куті Мейна. Спаліть дотла її постіль, розвійте прах і покличте священика.
— Якого священика, звідкіля?
— Я вас познайомлю. А зараз… — вона замовкла, навідріз відмовляючись озвучувати ім’я. — Наша подруга постійно кудись дівається. Одна з її хитростей — довести чоловіків до такого стану, аби ті місця собі не знаходили. Години, проведеної з нею, буде доста, щоб упевнитися в цьому. Ви й оком не змигнете, як вони влаштовують вуличний бешкет. Чули про гру «Дядько Віґґілі»?[102] Там дядько Віґґілі каже стрибати на десять кроків назад, прямуючи до Курника, — і все, каюк!
— Але ж вона потребує моєї підтримки.
— Не баламутьте собі голову. Її обідом не годуй, а дай напакостити. Благословенні негідники, які втішаються мерзенством. Вона зробить із ваших кісток справжнісіньке місиво. Була б тут, я б перехрестила її своїм кріслом. Боже милостивий, та через таких, як вона, Рим упав. А, собача кров, — продовжила. — Дайте-но ще раз погляну на вашу долоню.
102