— Клайдом Раслером.
— О, так, саме ним. Це якраз спало мені на думку. А чи відомо вам, що я є батьком Констанс?
— Що?!
— Батьком Констанс. Гадав, що розповідав вам про це раніше. Зараз можете йти. На добраніч!
Я вийшов, зачинивши двері, зоставивши позаду невідомо кого і силу-силенну фотографій, теж не зрозуміло чиїх.
Розділ двадцять четвертий
Зійшовши сходами, я наблизився до передньої частини театру і потупив погляд.
Затим покрокував до оркестрової ями, скрався до задньої стіни і глипнув через двері на протяжний вестибюль, який западав у непроглядній нічній теміні що далі, то більше, особливо там, де простоювали пусткою старі, занедбані перевдягальні.
Я ледве стримувався, щоб не вигукнути ім’я.
А якщо вона раптом озоветься?
Далеко у глибині цього чорного коридору, як здалось, я вловив хлюпіт потаємного моря, а може, ріки, що протікала десь у сутені.
Я на дрібку висунув уперед ногу, але відразу ж підтягнув її назад.
Почув, як темний океан знову б’є об неосяжне побережжя.
Відтак я розвернувся і подався назад через нечувану пітьму, вибираючись із ями у проходи, де ні душі не було, поспіхом прямуючи до дверей, що виводили звідтіля, за якими зоріли значно ласкавіші вечірні небеса.
Я приставив напрочуд крихітні туфельки Реттіґан до її відбитків, із невимовною точністю поміщаючи взуття у заглибини, щоби напевне приміряти.
Тієї ж миті я відчув, як янгол-хоронитель дотикається до мого плеча.
— Ти повернувся із пристановища мертвих, — заговорив Крамлі.
— Можеш проказати те саме вдруге, — підхопив я, не зводячи ока зі широких червоних вхідних дверей Китайського театру Граумана, де в безладді плавали усі ті кіноматографічні створіння. — Вона там, — буркнув я. — І поки що мене муляє єдине: як її звідти виманити.
— Динаміт, примотаний до пачки з готівкою, став би в нагоді.
— Крамлі!
— Даруй, я й забув, що ми розмовляли про Флоренс Найтінгейль.[171]
Я дав назад. Крамлі взявся роздивлятися крихітні туфельки Реттіґан, що застрягли у відбитках, залитих давним-давно.
— Не дуже нагадають рубінові туфельки,[172] — сказав він.
Розділ двадцять п'ятий
Ми розсікали місто, в якому панували теплінь і тиша. Я силкувався змалювати велике чорне море у театрі Граумана.
— Там у підвалі є велика роздягальня, ймовірно, напхом напхана усякими манатками з тисяча дев’ятсот двадцять п’ятого і тисяча дев’ятсот тридцятого років. Передчуваю, що вона теж могла заникатись у тій місцині.
— Побережи сили, — урвав Крамлі.
— Хтось має зійти вниз і оглянути усе як належить.
— Лячно йти самому?
— Не зовсім.
— Це означає, що я, в біса, маю слушність! Стули пельку і катайся мовчки.
Невдовзі ми дісталися до помешкання Крамлі. Він притулив холодне пиво до мого надбрів’я.
— Тримай доти, поки не відчуєш, що твоє мислення внормовується.
Я схопив пляшку. Крамлі увімкнув телевізор і почав пробігати каналами.
— Навіть не знаю, що гірше, — завівся він, — твоя балаканина чи місцеві телевізійні новини.
— Отець Шеймас Реттіґан, — пролунало з телеекрана.
— Дай-но назад! — крикнув я.
Крамлі перемкнув.
«…Собор Святої Вібіани».
Статична буря, і зображення засніжило.
Крамлі гримнув кулаком по клятому телевізору.
«…Природні причини. Подейкували, що він стане майбутнім кардиналом…»
Інша заминка. І ящику гаплик.
— Гадаю, його треба полагодити, — визнав Крамлі.
Ми обоє глянули на телефон, ніби кажучи йому задзвонити.
А тоді обоє підскочили.
Бо дзвінок таки пролунав!
Розділ двадцять шостий
То була жінка, асистентка отця Реттіґана, Бетті Келлі. Говорила надзвичайно невиразно, тож уже втретє прохала нас прийти на допомогу.
Я ж запропонував найменше, що було в моїх силах, — навідатися до неї.
— Тільки не забаріться, а то мене не стане, — ридма заридала вона.
Коли ми з Крамлі прибули, Бетті Келлі уже вичікувала нас надворі, перед собором Святої Вібіани.
Ми постояли якусь мить, аж тут вона угледіла нас, мигцем, напівпритомно змахнула рукою, а тоді понурила погляд. Підібравшись ближче, ми спинилися поруч неї. Я відрекомендував Крамлі.
— Мені прикро, — почав я.
Вона підвела голову.
— Виходить, ви той самий чолов’яга, який бесідував з отцем! — промовила вона. — О, Господи Всевишній, ходімо всередину.
171
Флоренс
172