Выбрать главу

І руки потяглися вперед, аби вчепитись у мене, аж поки я не звалився з ніг.

— Ні! — покрутившись, я зіп’явся на ноги, сподіваючись із чортами забратися звідси до моря, а не повертатися до привидів.

Зашпортавшись, я впав. Ліхтарик швидко покотився геть. Ісусе, подумав я тієї ж миті, якщо не підберу його…

Я звівся на руки й ноги.

— Ну ж, будь ласка, будь ласка!

Мої пальці зімкнулися на ліхтарику, я відчув приплив сил, тож піднявся на дві, хитаючись од темного потоку позаду, наче п’яний, і кинувся навтьоки. Не гепайся, подумав, тільки тримайся на ногах. Світло ліхтаря потягне тебе, наче мотузка, тільки не падай і не озирайся! Вони поруч, зовсім близько, а чи, може, інші вичікують мене попереду? Господи Всевишній!

Раптом тунель заполонив найбожественніший звук. Попереду виникло освітлення, що нагадувало сяйво сходу сонця побіля небесних воріт, зазвучали гучне торохтіння, машинне гудіння, шалена гуркотнеча! Автівка.

Такі люди, як я, думають кінокартинками, швидкоплинними, приглушеними у ретроспектив! але пожвавленими спалахами блискавиць.

Джон Форд,[215] подумав я, Долина монументів! Індіанці! А на додачу ще й клята кавалерія!

Попереду з морських глибин щось вигулькнуло… То було моє спасіння, стара розвалюха. І перехилений вперед… Крамлі. Він верещав найпаскуднішими словами, які коли-небудь виривалися з його рота, спрямовуючи найницішу лайку на мою адресу, але втішався тим, що відшукав мене, проте ненадовго, згодом знову полилася та сама клята дурня.

— Схаменись, а то наїдеш на мене! — скрикнув я. Автівка загальмувала прямо біля моїх ніг.

— Зроблю це тоді, коли дременемо звідси! — оскалився Крамлі.

Темрява відступила, опромінена світлом фар.

Я завмер на місці, бо Крамлі натискав на гудок, розмахував руками, слина аж проціджувалася крізь зуби, а він ледь не обезглуздів.

— Тобі пофортунило, що ця клята тарадайка протиснулася сюди! І що з цього вийшло?

Я вп’явся очима у пітьму.

— Нічого.

— Тоді й підкидати тебе нікуди не треба! — Крамлі натиснув на газ. Я мерщій заплигнув усередину, бебехнувся так, що чортопхайка затряслася. Крамлі схопив мене за підборіддя.

— Ти в нормі?

— Тепер так!

— Нам треба вирватися звідси!

— Вирватися? — скрикнув я. Тіні почали обступати.

— Зі швидкістю п’ятдесят миль на годину?

— Шістдесят!

Крамлі вдивлявся у ніч.

— Сечел Пейдж[216] казав, що ніколи не варто озиратися. За той час тебе можуть наздогнати.

Дюжина обрисів замерехтіла у світлі.

— Жени! — не витримав я.

Ми забралися звідти.

Чкурнувши у зворотному напрямку зі швидкістю сімдесят миль на годину.

Крамлі вигукнув:

— Генрі зателефонував мені, розповів, де трафило триклятого недоумкуватого марсіанина!

— Генрі… — зітхнув я.

— Фріц також зв’язувався! Казав, що ти ще безголовіший, аніж висловився Генрі!

— Не заперечую! Мерщій!

Ми поїхали швидше. Так, що я вловив шум прибою.

Розділ сорок перший

Коли нам вдалося вирватися з цього каналізаційного тунелю, я звернув очима на південь; зрозумівши, що ми від’їхали десь на сто ярдів, полегшено зітхнув.

— Боже милостивий, ти лише поглянь!

Крамлі глипнув.

— Та це ж будинок Реттіґан, усього-на-всього за двісті футів віддалік. І як же ми жодного разу не запримітили, що до виходу водостоку як палкою кинути?

— Річ у тім, що ми ніколи до того ним не користувалися, тільки шістдесят шостим шосе.

— Тож якщо ми змогли дістатися сюди з Китайського театру Граумана, то Констанс теж було до снаги подолати весь цей шлях, пробираючись навпаки, — звідси до театру.

— Лише за тієї умови, що їй геть-чисто зірвало дах. Чорт забирай! Вона й справді притрушена, глупство бразильської марки. Он поглянь!

Дюжина вузьких, закручених заглибин виднілася на піску.

— Сліди велосипеда. На ровері тут знадобиться пиляти десь із годину.

— Боже праведний, ніколи не бачив її на велосипеді!

Я трохи зіп’явся на ноги у цій чортопхайці, аби озирнутися на тунель.

— Вона там. Сумніваюся, що рушила кудись. Вона й досі там, намилилася ще в якусь місцину, але точно не сюди. Бідолашна Констанс!

— Бідолашна? — вибухнув люттю Крамлі. — Та в неї тіло туге, як у носорога. А ти доколупуєш себе через цю копійчану мандрьоху. Я зателефоную твоїй дружині, аби вона приїхала і дала тобі добрячого прочухана!

— Я ж не наламав дров.

— Правда? — Крамлі розігнав автівку на повну, прямуючи у бік берега.

вернуться

215

Джон Форд (Джон Мартін Фіни; 1895–1973) — американський режисер, один з найвпливовіших кінематографістів свого покоління. Зняв більше ста сорока картин, серед яких були інтерпретації класичних романів і вестерни. Частина німих фільмів не збереглася до нашого часу.

вернуться

216

Сечел Пейдж (Роберт Лерой, «Сетчел» Пейдж; 1895–1973) — американський гравець Негритянської і Головної бейсбольних ліг, один з найкращих пітчерів у історії гри.