Джорджеві, бачте, тільки здається, ніби й він хворий; насправді ж він здоровісінький.
Потім у двері постукала місіс Попетс і спитала, чи вже подавати нам вечерю. Ми сумно посміхнулись один до одного й відповіли, що, мабуть, спробуємо щось проковтнути. Гарріс сказав, що дрібка їжі в шлунку все ж таки часом полегшує хворобу; тоді місіс Попетс унесла тацю, ми підсіли до столу й трохи побавились біфштексом із цибулею та ревеневим пирогом.
Я, напевне, був тоді в дуже тяжкому стані, бо, пам’ятаю, через якихось півгодини вже втратив будь-який інтерес до їжі — річ незвичайна для мене — і навіть не схотів сиру.
Виконавши цей обов'язок, ми знову наповнили келихи, закурили люльки й повели далі розмову про своє здоров’я. Жоден з нас не знав напевне, що саме з ним діється; але щодо причини наша думка була одностайна: ми перевтомилися.
— Нам потрібен відпочинок, — сказав Гарріс.
— Відпочинок і цілковита зміна оточення, — додав Джордж. — Розумове перенапруження виснажило й ослабило наші організми. Нове оточення, де не буде постійної необхідності весь час думати, відновить рівновагу нервової системи.
Джордж має двоюрідного брата, що в протоколах поліції звичайно пишеться студентом-медиком; а тому він, природно, полюбляє висловлюватись, як домашній лікар.
Я погодився з Джорджем і сказав, що треба знайти якусь глуху, забуту світом місцину, далеко від людського мурашника, і промріяти погожий тиждень чи два у її сонній тиші — такий собі напівзабутий закуток, схований феями від гамірного світу, щось ніби орлине гніздо, приліплене на скелі Часу так високо, що рев бурхливих хвиль дев’ятнадцятого сторіччя лиш ледь чутно долинає туди.
Гарріс відказав, що це бредня. Він, мовляв, знає такі місця, як я маю на увазі; там лягають спати о восьмій годині, спортивної газети не дістанеш ні за які гроші, а по куриво треба ходити пішки за десять миль.
— Ні,— сказав він, — коли хочете відпочити й змінити оточення, нема краще, як подорож морем.
Але я рішуче повстав проти морської подорожі. Морем корисно поплавати місяців зо два — зо три, але тиждень — це нікуди не годиться.
Відпливаєш у понеділок, твердо переконаний, що на тебе чекає неабияка втіха. На прощання махаєш рукою друзям, що прийшли тебе проводжати, закурюєш найдовшу свою люльку й походжаєш по палубі, так пишаючись, немовби ти капітан Кук, сер Френсіс Дрейк і Христофор Колумб [1] у одній особі. У вівторок ти вже не радий, що поплив. У четвер, середу й п'ятницю ти не радий білому світові. В суботу ти вже спроможний випити трохи бульйону й посидіти в шезлонгу на палубі, з кволою, сумирною усмішкою відповідаючи на запитання добросердих людей, як ти себе почуваєш. У неділю ти починаєш ходити своїми ногами і їсти справжню їжу. А в понеділок, стоячи з саквояжем і парасолькою біля поруччя й ладнаючись зійти на берег, ти думаєш, що подорож тобі вже подобається.
Пригадую, якось мій свояк надумав поправити здоров'я морським плаванням. Він узяв квиток з Лондона до Ліверпуля й назад, а коли прибув до Ліверпуля, єдина його думка була — як продати той зворотний квиток.
Мені потім розповідали, що він оббігав усе місто, пропонуючи квиток запівдарма, і врешті таки продав його за вісімнадцять пенсів якомусь молодикові з жовтяничним обличчям, що йому лікар недавно порадив морське повітря і фізичні вправи.
— Морське повітря? — вигукнув мій свояк, із щирою приязню втискуючи квиток у руку молодикові.— Матимете його стільки, що на все життя вистачить. А фізичні вправи — та на судні ви сидячи навправляєтесь більше, ніж якби ви на землі безперестану перекидались через голову.
А сам він — тобто мій свояк — вернувся додому поїздом. Сказав, що для його здоров'я добра й Північно-Західна залізниця.
Іще один мій знайомий теж був на тиждень вибрався в морську подорож понад узбережжям. Перед відплиттям до нього в каюту прийшов стюард і спитав, чи він платитиме за їжу кожного разу окремо, чи заплатить наперед за весь час.
Стюард радив заплатити наперед — так, мовляв, вийде багато дешевше. Сказав, що за тиждень із нього візьмуть два фунти п’ять шилінгів. На сніданок у них подають рибу й смажене м’ясо. О першій годині обід із чотирьох страв. Вечеря о шостій — суп, риба, антре[2], печеня, птиця, салат, солодке, сир і десерт. І легенька м'ясна перекуска о десятій.
Мій знайомий обрав це меню за два фунти й п'ять шилінгів (він любить попоїсти).
Обід подали, коли минали Шірнес. Мій знайомий чомусь не почував такого апетиту, як сподівався, а тому з'їв тільки трохи вареного м’яса й полуниці з вершками. Вдень він не раз згадував той обід, і часом йому здавалося, що він уже кілька тижнів не їв нічого, крім вареного м’яса, а часом — що він уже кілька років живе на самих полуницях із вершками.
1
Кук, Джеймс (1728–1779) і Дрейк, Френсіс (1540–1596) — відомі англійські мореплавці. Колумб, Христофор (бл. 1451–1506) — славетний іспанський мореплавець, генуезець походженням; 1492 року відкрив Америку.