Вовк Ларсен бридливо випустив мою руку із своєї.
— Руки у вас ніжні, бо за них відробили руки тих, хто вже номер. А ваші придатні хіба тільки, щоб мити посуд та працювати на кухні.
— Я хочу, щоб мене висадили на берег, — рішуче сказав я, нарешті опанувавши себе. — Я заплачу вам, скільки ви скажете, за те, що зупините судно, і за весь клопіт.
Він цікаво подивився на мене. Посмішка заграла у нього в очах.
— А я хочу вам інше запропонувати, щоб спасти вашу душу. У мене помер помічник, і мені доведеться декого перемістити. Один з матросів заступить його місце, юнга посунеться наперед і заступить матроса, а ви заступите юнгу. Підпишете умову на цілий рейс, двадцять доларів місячно й харч. Що ви скажете? Завважте, це вам же на добро! Ви станете людиною. Навчитесь стояти на власних ногах, а може, навіть і пошкандибаєте на них.
Але я не звернув на його слова уваги. Я побачив вітрила якогось судна на південному заході; щодалі вони виростали й виразнішали. То була така сама шхуна, як і «Привид», тільки трохи, мабуть, менша. Граційне суденце, погойдуючись на хвилях, прямувало на нас і мало пройти чи не зовсім близько. Вітер щохвилини дужчав, а сонце, що сердито виглянуло на мить, тепер заховалося. Море спохмурніло, стало суворе і якесь олив'яно-сіре; біла піна, зриваючись із хребтів хвиль, летіла аж до неба. Наша шхуна пішла швидше, але з великим креном. Від раптового подуву вітру судно хитнуло ще більше, палубу з одного боку залляло водою, а двоє мисливців змушені були підібгати ноги.
— Це судно незабаром пройде повз нас, — мовив я. — Воно йде в протилежному напрямі, — мабуть, до Сан-Франціско.
— Дуже можливо, — відповів Вовк Ларсен, Тоді, відвернувшись від мене, гукнув: — Кок! Гей, кок!
Кок вигулькнув з камбуза.
— Де той юнга? Скажи йому прийти сюди!
— Зараз, сер, — і Томас Магрідж майнув на корму, де пірнув у люк біля штурвала. За хвилину він повернувся, а слідом за ним з'явився присадкуватий парубок років вісімнадцяти, з обличчям похмурим і злим.
— Ось він, сер, — сказав Магрідж.
Але Вовк Ларсен, не сподобивши кока поглядом, звернувся відразу ж до юнги:
— Як тебе звуть?
— Джордж Ліч, сер, — понуро відповів хлопець; було видко, що він розуміє, нащо його покликано.
— Прізвище не ірландське, — буркнув капітан. — О'Тул або Маккарті краще пристало б до твоєї пики. Певно, підсипався до твоєї матері якийсь ірландець.
Я бачив, як хлопець стиснув кулаки і від гніву в нього побагровіла шия.
— Та хай, — вів далі Вовк Ларсен. — Ти, певно, маєш поважні причини, щоб забути своє прізвище; але це не моє діло, поки ти добре справуєшся. Ти, звичайно, з Телеграф-Гілу [3]. По твоїй пиці видно. Упертий і нахабний. Знаю вашу породу. Тут у мене треба викинути ці штуки з голови. Зрозумів? Через кого ти наймався, до речі?
— Через Маккріді і Свенсона.
— Сер! — гримнув Вовк Ларсен.
— Через Маккріді і Свенсона, сер, — поправився юнга, але в очах йому спалахнув злий вогник.
— Хто одержав завдаток?
— Вони, сер.
— Так я й думав. А ти, мабуть, іще з біса радий був. Бо інакше б ти не втік так легко від деяких добродіїв, що розшукують тебе.
Парубок умить обернувся на лютого звіра. Тіло його вигнулося, немов готуючись до стрибка, лють спотворила йому обличчя, і він прохрипів:
— Ну, це вже…
— Що, що? — перепитав Вовк Ларсен з особливою лагідністю в голосі, так ніби його дуже цікавило, що він почує далі.
Парубок завагався і врешті стримався:
— Нічого, сер. Я мовчу, я нічого не сказав.
— Ось ти й показав, що я таки не помилився, — задоволено осміхнувся капітан. — Скільки тобі років?
— Оце минуло шістнадцять, сер.
— Брешеш! Тобі вже вісімнадцять стукнуло. Навіть на цей вік ти занадто великий, та й м'язи в тебе, як у жеребця. Забирай своє манаття і йди на бак. Тепер ти матрос. Маєш підвищення, чуєш?
Не чекаючи хлопцевої згоди, капітан повернувся до матроса, що саме кінчав зашивати мерця.
— Йогансене, ти знайомий з навігацією?
— Ні, сер.
— Ну, дарма. Ти будеш за помічника. Збереш свої пожитки й перейдеш у каюту на його койку.
— Слухаюсь, сер, — радісно відповів Йогансен, повернувся і пішов.
Та колишній юнга все стояв нерухомо.
— А ти чого чекаєш? — спитав Вовк Ларсен.
— Я не наймався за матроса, сер, — була відповідь, — я наймався за юнгу. Я не хочу служити матросом.
— Забирай свої речі і негайно ж на бак!