Тут законодавство могло б дечим зарадити. Наразі існує чимало регулювань Р. Л. Г. щодо нічліжних будинків, але їхня мета — зовсім не захист інтересів пожильців. Р. Л. Г. зацікавлена лише в забороні пияцтва, азартних ігор, бійок і такого іншого. Немає жодного закону, що вимагає, аби в нічліжних будинках були зручні ліжка. Таку вимогу було б дуже легко проконтролювати — значно легше, ніж, наприклад, заборону на азартні ігри. Треба зобов'язати власників нічліжних будинків надавати постільну білизну належної якості й кращі матраци, але передусім — розділити загальні спальні на окремі кімнатки. Немає значення, що ці кімнатки будуть дуже крихітними, важливо, щоб людина могла спати на самоті. Ці кілька змін могли б привести до суттєвого поліпшення умов, якщо їх впровадження строго контролювати. Цілком можливо зробити нічліжні будинки помірно зручними зі збереженням теперішньої ціни. У муніципальному нічліжному будинку Кройдона, де беруть всього дев'ять пенсів, є окремі кімнати, хороші ліжка, стільці (величезна рідкість у нічліжних будинках) і кухні на першому поверсі, а не в підвалі. Цим вимогам міг би відповідати кожен дев'ятипенсовий нічліжний будинок.
Власники, звичайно, еп bloc[245] опиратимуться запровадженню будь-яких новацій, оскільки зараз їхній бізнес є надзвичайно прибутковим. У середньому кожен будинок приносить п'ять чи десять фунтів за ніч, немає ризику, що хтось не поверне боргу (ночівля в кредит суворо заборонена), і крім оренди приміщення інші витрати невеликі. Будь-яке поліпшення означатиме меншу місткість, а отже, менший прибуток. А проте чудовий муніципальний нічліжний будинок у Кройдоні показує, наскільки добре можна обслуговувати й за дев'ять пенсів. Кілька правильних законів — і такі умови були б усюди. Якщо влада взагалі збирається займатися нічліжними будинками, то їй варто почати з того, щоб зробити їх зручнішими, а не з дурнуватих заборон, яких би ніколи не потерпіли в готелі.
Розділ 38
Залишивши цвях у Лоуер Бінфілді, ми з Падді заробили півкрони за прополювання і прибирання в чиємусь саду, переночували в Кромлі й вирушили назад до Лондона. За день чи два я попрощався з Падді. Б. позичив мені ще два фунти, протриматися на які треба було лише вісім днів, тож на цьому мої поневіряння скінчилися. З моїм тихим недоумком усе виявилося не так добре, як я очікував, але й не так погано, щоб я хотів повернутися до цвяха чи в «Оберж де Жеан Коттар».
Падді вирушив до Портсмута, де мав приятеля, що обіцяв допомогти йому знайти роботу, й відтоді ми більше не бачилися. Нещодавно мені розповідали, наче його на смерть збила машина, але можливо, що йшлося про когось іншого. Останні новини від Тупака я отримав три дні тому. Він у Вендзворсі, де два тижні сидітиме за жебрацтво. Не думаю, що він дуже цим переймається.
На цьому моя історія завершується. Вона досить тривіальна, і я можу сподіватися лише, що вона цікава в тому сенсі, в якому є цікавими щоденники про подорожі. Щонайменше я можу сказати, що ось такий світ чекає на вас, якщо колись залишитеся без копійки. Іноді я хочу дослідити цей світ ґрунтовніше. Я хотів би ще познайомитися з такими людьми, як Маріо, Падді чи жебрак Білл не у випадкових розмовах, а по-справжньому. Я хотів би зрозуміти, що відбувається у душах плонжерів, волоцюг і тих, хто спить на набережній. Зараз мені здається, що я побачив тільки краєчок бідності. Однак є кілька речей, які я справді зрозумів, перебуваючи в злиднях. Я ніколи більше не вважатиму всіх волоцюг п'яними негідниками, не чекатиму від жебрака вдячності, подаючи йому пенні, не дивуватимусь, що безробітним людям бракує енергії, не підтримуватиму Армію спасіння, не закладатиму свій одяг, не відмовлюся взяти рекламну листівку й не насолоджуватимуся їжею у розкішному ресторані. І це лише початок.
Кінець
(1903-1950) - англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі анти- утопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповідається про часи становлення СРСР.
Проте свій творчий шлях Орвелл розпочав із несподіваного за тематикою і вражаючого за своєю відвертістю автобіографічного роману «У злиднях Парижа і Лондона», в якому він з притаманною йому проникливістю і майстерністю описує досвід власних поневірянь серед соціальних низів двох тогочасних світових столиць - Парижа та Лондона. Напівголодне життя, тяжка праця по вісімнадцять годин на добу, всілякі шахраї та шляхетні обірванці - Орвелл знайомить читача зі світом, який «добропорядний член суспільства» зазвичай воліє не помічати, але який, водночас, завжди поруч нас.