Це, передусім, стосується оцінки УПА і АК як рівноцінних національно-визвольних рухів двох сусідніх народів, які в умовах іноземної окупації намагалися відтворити свою державність; ролі Берліна і Москви у використанні та розпалюванні українсько-польського антагонізму, і, що найголовніше, спостерігається прагнення обох сторін досягнути приблизно однакового розуміння причин цього антагонізму[2].
Утім залишається низка принципових питань, у тлумаченні яких українські і польські фахівці розходяться або розставляють різні акценти. До них належать, зокрема, такі:
1. Трактування мотивів і характеру українсько-німецької та польсько-радянської співпраці в роки війни;
2. Трактування характеру і форм польського опору німецькій переселенській акції на теренах Люблінського дистрикту (зокрема, Холмщина і Підляшшя) у 1942–1943 рр. та бойових акцій формувань Армії Крайової і Батальйонів Хлопських (БХ) проти тих представників місцевої української інтелігенції і селянства, які були в ній задіяні. Зв’язок цих подій з масовими антипольськими виступами УПА на Волині в 1943 р. та у Східній Галичині в 1944 р.;
3. Оцінка форм і методів боротьби проти поляків на території Волині і Східної Галичини, застосованих ОУН бандерівської фракції та командуванням УПА з метою виключення будь-якої можливості повернення цих етнічних українських земель до складу повоєнної польської держави;
4. Аналіз інших мотивів та чинників, що спонукали ОУН(Б) та командування УПА до радикальних антипольських заходів, а серед них, передусім, такого як ставлення до українського питання в роки Другої світової війни польського емігрантського уряду, польського політикуму всередині окупованої країни та польського суспільства загалом;
5. Причини невдачі українсько-польського переговорного процесу щодо припинення ворожнечі між обома народами;
6. З’ясування того, якою мірою депортація українців у 1947 р. з південно-східних теренів Польщі на її північні та західні землі, здійснена в рамках акції «Вісла», стала помстою за вбивства поляків на Волині та у Східній Галичині в 1943–1944 рр. чи між обома цими подіями не було жодного зв’язку.
Безперечний інтерес для зацікавлених цією проблематикою дослідників становлять доповіді, виступи в дискусіях, окремі праці таких українських учасників міжнародних семінарів: М. Кучерепи, Р. Стрілки, В. Ханаса, М. Швагуляка, Л. Зашкільняка, В. Трофимовича, С. Макарчука, Ю. Киричука, Я. Ісаєвича, Ю. Макара та ін. Кожен з них у свій спосіб намагається підійти до з’ясування причин українсько-польського протистояння в роки війни, характеристики ставлення обох учасників цього конфлікту до національно-визвольних програм протилежної сторони, визначення ролі третіх сил у розпалюванні українсько-польської ворожнечі, аналізу спроб досягнення порозуміння між представниками двох антикомуністичних рухів.
Не можемо не сказати про те, що й сьогодні на зустрічах з нашими польськими колегами не всі українські історики готові вести відвертий діалог про важкі питання українсько-польських взаємин періоду війни. Ми ще й досі наче боїмося всієї правди про ті події, а можливо, просто не готові визнати частину відповідальності української сторони за кривавий міжнаціональний конфлікт. Наприклад, з побоюванням, з нашого боку, сприймається оприлюднення, скажімо, такого факту, як звернення у квітні 1943 р. української делегації на чолі з адвокатом Ю. Черевкою до луцького гебітскомісара з пропозицією про утворення на території Луцька своєрідного «гетто» для поляків[3].
Варто навести приклад, коли і польські науковці намагаються не оприлюднювати ті архівні документи, які можуть бути використані українською стороною в своїй аргументації. У відділі рукописів бібліотеки Варшавського університету знаходяться добре відомі всім польським дослідникам, що вивчають історію збройної боротьби 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової, звіти представників Волинської делегатури польського емігрантського уряду на ім’я волинського окружного делегата. У цих звітах ідеться про те, що відбувалося на території Волині на початку 1944 р. під час формування цієї дивізії. Переважну більшість звітів останнім часом опубліковано в Польщі, за винятком того документа, у якому доповідається про знищення польськими партизанськими загонами української людності, зосібна жінок та дітей[4].
2
Polska — Ukraina: trudne pytania. Materiały międzynarodowego seminarium historycznego «Stosunki polsko-ukraińskie w latach Drugiej wojny światowej». — T. 1–10. — Warszawa, 1998–2005.
3
Materiały i Dokumenty Archiwumu Wojskowego Instytutu Historycznego (MiD WIH) w Rembertowie. Zespól akt Armii Krajowej. Relacje i wspomnienia.. Referaty, recenzje, opracowania. Szkic historyczny «Powstanie i działalność inspektoratu łuckiego okręgu Wołyń w okresie XII.1942 — II.1944 rr.» — Sygn. III/50/16. — K. 7.
4
Gabinet rękopisów biblioteki Uniwersytetu Warszawskiego. Raporty i sprawozdanie okresowe do Pana Wołyńskiego Delegata Rządu. Raport do Pana Wołyńskiego Delegata Rządu z 31.I.1944 r. — Sygn. 2131 (3312). — K. 19.