Цей документ спростовує твердження багатьох польських авторів про те, що дії 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії Крайової в 1944 р. не мали характеру «відплатних акцій» українцям, що вони були спричинені лише необхідністю «очищення» терену від боївок УПА з метою розширення оперативної бази для боротьби з німцями в рамках так званої акції «Бужа». Нагадаємо також, що коли в середині 1980-х років польський дослідник Є. Томашевський звинуватив солдатів 27-ї Волинської дивізії у мордуванні на Волині беззахисних українських жінок і дітей, це призвело тоді до бурі протестів у середовищі колишніх воїнів цієї дивізії, про що можна довідатися з книги Є. Рафальського[5].
У зв’язку з вищесказаним зазначимо, що подальше дослідження цієї теми потребуватиме публікації всіх архівних матеріалів: як тих, що знаходяться в Україні, так і тих, що зберігаються поза її межами, незалежно від того, подобатиметься комусь їхній зміст чи ні. Тому з великим оптимізмом була сприйнята дослідниками поява багатотомного видання під назвою «Польща та Україна у тридцятих — сорокових роках XX ст. Невідомі документи з архівів спеціальних служб», яке готується, з одного боку, зусиллями Державного архіву Служби безпеки України, а з іншого — Центрального архіву Міністерства внутрішніх справ і Адміністрації Республіки Польщі. На сьогоднішній день з’явилося п’ять томів[6].
Матеріали першого[7] і третього з них дають можливість оцінити масштаб антирадянської діяльності польських підпільних структур у Західній Україні в 1939–1941 рр., а також ознайомитися з методами та засобами боротьби з ними органів НКВС. Документи другого тому спільної видавничої серії показують форми і масштаби українського і польського рухів Опору переселенням населення в 1944–1946 рр., а також у який спосіб радянська влада придушувала його. Дослідників не можуть не вражати підсумки агентурно-оперативної роботи НКВС-НКДБ-МДБ з ліквідації українського і польського підпілля.
У четвертому томі серії особливу увагу приділено саме трагічним подіям в українсько-польських взаєминах у 1942–1945 рр. на Волині, в Галичині та на землях Холмщини і Грубешівщини. Публікувалися унікальні документи вже після проведення державних українсько-польських офіційних заходів 2003 р. з відзначення 60-ї річниці волинської трагедії, а тому не викликали такої бурхливої дискусії в суспільстві, якою супроводжувалися самі ці заходи[8]. П’ятий том присвячено проблематиці акції «Вісла».
Щойно згадуваних цитань торкаються інші документальні збірники та коментарі упорядників до них, що побачили світ в останнє десятиліття. Так, опубліковані В. Сергійчуком архівні документи, що висвітлюють реакцію українського і польського збройного підпілля на примусові переселення, містять переважно матеріали з Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) та Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). Цьому автору належить публікація інших документальних матеріалів, присвячених становищу і нелегкій долі українців на польських землях, а також визначенню тієї ролі, яку відіграли в українсько-польському протистоянні німецька і радянська сторони, зрештою, самі поляки[9].
Зокрема, про причини останнього на Волині В. Сергійчук пише: «...вивчення донесень більшовицьких партизанів дає підстави стверджувати, що збройний конфлікт між обома народами на Волині стався тому, що там раніше почався збройний виступ українців проти німецьких загарбників. І окупанти зуміли зіштовхнути між собою українців та поляків Волині після того, як українська поліція за наказом ОУН перейшла в підпілля і влилася в ряди УПА. І ось тоді гітлерівці вирішили використовувати поляків для боротьби з українською збройною силою, що посилювала свій вплив в Україні, розгорнувши бойові дії з окупантами»[10].
Утім нам важко погодитися з таким трактуванням причин конфлікту хоча б тому, що з оунівських документів добре відомо, що до початку 1943 р. ОУН виступала якраз проти широкої партизанської боротьби на Волині, спрямованої проти гітлерівців, і, навпаки, розпочату вже на той час більшовиками і поляками, а також частиною місцевої української молоді в лавах УПА Т. Боровця-Бульби подібну боротьбу сприймала як таку, що суперечила інтересам місцевого українського населення, проти якого німці нерідко дійсно у відповідь на дії партизанів застосовували масовий терор.
6
Польське підпілля 1939–1941. Львів — Коломия — Стрий — Золочів. — Т. 1. — Варшава — К.: Ритм, 1998; Переселення поляків та українців 1944–1946. — Т. 2. — Варшава — К., 2000; Польське підпілля 1939–1941. Від Волині до Покуття. — Т. 3. — Варшава — К., 2004; Поляки і українці між двома тоталітарними системами 1942–1945. — Т. 4. — Варшава — К., 2005; Акція «Вісла» 1947. — Т. 5. — Варшава — К., 2006.
7
8
9
10