134. Решта скіфів, після того як Дарій дістав дари, вишикувались в лави, піхота й кіннота, щоби битися з персами. Коли вже скіфи готові були до битви, вскочив між них заєць; вони побачили його й кинулися всі за ним. Коли між скіфами почалося таке замішання й крик, запитав Дарій, чого ж такий крик між ворогами, а дізнавшися, що вони женуться за зайцем, сказав до своїх звичайних співрозмовників: «Ті люди нас цілком зневажають. Тепер бачу, що Гобрій правильно говорив про скіфські дари. А що і я тепер так само думаю, що треба нам добре порадитися (що робити), щоби ми мали на майбутнє забезпечений відступ». На це сказав Гобрій: «Царю, я вже дізнався з розповідей, як тяжко боротися з тими людьми; нині ж, як прийшов (сюди), то ще більше утвердився в тому, спостерігаючи, що вони граються з нами. Гадаю, що тільки-но настане ніч, треба запалити вогні, як це ми, втім, завжди звикли робити, залишити усіх слабих вояків, пов'язати ослів і відійти, поки ще або скіфи встигнуть дійти до Істра й знищити міст, або іонійці не постановлять чогось такого, що може нас погубити». Так радив Гобрій.
135. Як настала ніч, Дарій вчинив так, як він (Гобрій) радив: слабих людей і тих, втрата яких йому найменше важила, а також усіх ослів велів пов'язати й лишити на рівнині. А лишив він ослів і слабих вояків для того, щоби осли ревли, а людей полишив через слабість, зрозуміло, з тою метою, що як він із добірним військом ударить на скіфів, ці мають боронити табір. Так сказав Дарій тим, кого полишав, запалив вогні і якнайшвидше поспішив до Істра. Осли, як лишилися самі, без купи, підняли далеко ще сильніший крик. Скіфи почули ослів і були переконані, що перси на тому ж місці.
136. Та як настав день і ті, що їх лишили, зрозуміли, що їх Дарій зрадив, простягли руки до скіфів й розказали їм про те все. Вони, почувши це, скоро зібралися, й обидві частини скіфів, а також савромати, будини й гелони погнали просто до Істра за персами. Але оскільки перси мали багато піхоти й не знали дороги, бо не було (в Скіфії) битих шляхів, а скіфська кіннота знала дорогу навпростець, то вони розминулися; скіфи куди скоріше прибули до мосту, ніж перси. Вони довідалися, що перси ще не прибули, і сказали до тих іонійців, що були при кораблях, таке: «Мужі іонійські, ті дні з вашого числа вже минули, й ви зле чините, що ще чекаєте. Раніше ви чекали зі страху; тепер же знищіть міст, якнайскоріше йдіть звідси, радійте й будьте вдячні богам і скіфам. А з вашим колишнім паном ми зробимо так, що вже не піде походом ні на кого».
137. З цього приводу іонійці стали радити раду. Мільтіад афінієць[135], що був тираном у Херсонесі на Геллеспонті, порадив послухати скіфів і звільнити Іонію[136]. Та Гістієй з Мілета думав протилежне. Він говорив, що завдяки Дарієві кожний із них є тираном міста, а якщо впаде могутність Дарія, то ні він не пануватиме в Мілеті, ні ніхто (з тиранів) ніде, бо ж кожне місто воліє демократичного устрою, а не тиранії. Коли, отже, Гістієй висловив цю думку, відразу ж усі пристали на це, хоч спочатку держалися поради Мільтіада.
138. А за царя подавали голос і стояли за нього (оці): тирани Геллеспонту Дафніє із Абідоса, Гіппокл з Лампсаку, Герофант із Парія, Метродор з Проконнеса, Арістагор із Кизика й Арістон із Візантії; ці з Геллеспонту. А з Іонії: Стратіс із Хіоса, Еак із Самоса, Лаодам з Фокеї й Гістієй з Мілета, той, що висловив протилежну Мільтіадові думку. З еолійців був лише один визначний – Арістагор з Кіми.
139. Отже, вони прийняли думку Гістієя й постановили до того (про що вони говорили зі скіфами) додати ще такі діла й слова: міст знищити з боку скіфів, і притому тільки на відстані польоту стріли, щоби виглядало, ніби вони щось роблять, хоч не робили нічого, і щоби скіфи не пробували силою перейти Істр через міст. Під час того, як нищитимуть цю частину мосту, що з боку скіфів, мають сказати, що вони роблять усе те, чого бажається скіфам. Таке додали вони ще до свого плану. Тоді Гістієй сказав від усіх: «Мужі скіфські, ви добре радите і якраз упору. А що ви вказуєте нам добру дорогу, то й ми вам зробимо по вашій волі. Ось, як самі бачите, і нищимо міст, і вкладемо в це весь запал, бо хочемо бути вільні. Поки ми це нищимо, ви маєте час вишукати тих (персів), а коли знайдете, помститеся як слід за нас і за вас».
140. Скіфи вдруге повірили іонійцям, що вони говорять правду, й рушили шукати персів, та не попали на їх дорогу. Цьому винні були самі скіфи, бо понищили пасовиська й позасипали воду. Якщо цього не зробили б, можна було б, при бажанні, легко розшукати персів; а так тепер постраждали (самі) через те, що їм було видалося найкращим. Скіфи рушили в ту частину краю, де була паша для коней і вода, й там шукали ворогів. Гадали, що й вони (перси) будуть сюди тікати. Та перси йшли тією доріжкою, що її перше втоптали, трималися її й з трудом перейшли. (Над Істр) прийшли вночі й натрапили на знищений міст. На них напав страх, що іонійці покинули їх.
141. Дарій мав із собою одного єгиптянина, голос якого був найсильніший між людьми. Того чоловіка Дарій поставив на березі Істра й велів кликати Гістієя з Мілета. Цей так і зробив. Гістієй перший почув заклик, зібрав усі кораблі, щоби перевезти військо, й наново добудував міст.
142. Так утікли перси, а скіфи шукали їх і розминулися з ними вдруге. І так думали вони, що іонійці, як вільні, то найгірші й найбоязкіші з усіх людей; якщо ж дивитися на іонійців як на рабів, казали вони, то дуже вже, як невільники, віддані вони своїм панам і найменше здатні до втечі. Це закидали скіфи іонійцям.
Влес-книга
І частина
Дощечка 9
У той час був Богумир, муж слави, і мав три дочки і два сини. Тії бо повели скуфів до степів і там живучи у травах. Почті навчалися і Бояні, богам послушні, і розумом бистрі і так ото.
А тут мати їх, що звалася Славуні, про їх дбаючи потреби, і каже якось до Богумира: «Чи то цими днями я маю дочок своїх оддати і внуків побачити?»
– Так, – каже, і воза запрягає і іде кудись собі. І приїздить до дуба, стоячого в полі, і стає на ніч біля вогнища свого. І бачить увечері мужі три на конях до нього прямуючі.
Сказали тії: «Здоров будь, а й що шукаєш?»
Оповів їм Богумир туги свої, а вони ж отвітили, що суть самі у поході, щоб мати жінок.
Повернувся Богумир на степи свої і привів три мужі дочкам. Звідси три роди вийшли і славні стали. З того бо походять древляни, кривичі і поляни, бо перва дочка Богумира імено мала Древа, а друга Скріва і третя Полева. Синове ж Богумира мали свої імена Сіва і молодший Рус. Звідти і походять сіверяни і руси. Три бо мужі були три вісники: ранку, полудня і вечора.
Утворились роди тії на Семи Ріках, де проживали ми за морем у Краї Зеленім і де скотину розводили давніш нашого ісходу до Карпатських гір.
То були тамті літа перед тисяча триста до Єрманріха. У ті часи була боротьба велика на берегах моря Годського, і там праотці накидали кургала із каменю білого, під яким погребли боляри і вояки свої у січі впавші.
Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а там наткнулися на Годь, яка нам путь загородила, і так билися за землі ті і за життя наше.
До того були отці наші на берегах моря по Рай-ріці і з великими труднощами по ній переправили свої люди і скотину на цей берег, ідучи до Дону, а там годів побачивши, пішли до полудня і Годське море побачили, і годів, намірених проти нас виступити, побачили і так змушені битися і за життя і живитва свої, бож єгуни були по стопах отців і налізали на них, людей б'ючи і скотину забираючи.
І так рід славний ішов до землі, де сонце вночі спить і де трави многі і луки тучні, і ріки риби повні, і де ніхто не умре.
Годь бо була ще на Зеленім Краї, а мало упереді отців ідуща.
Рай-ріка єсть велика і одділяє нас од інші люди, а тече до море Фасисте. Тут бо муж роду Беляра іде по ту там сторону Рая-ріки, а упереді гості синські ідучі до Фрянжець, яко єгуни суть, на острови свої, а пожадають гості, щоб ограбувати його.
Було то за півсотні літ до Олдореха, а ще перед ним був рід Белярів сильним.