Їх буде ще куди біль… Візьми її для мене. У шлюбний час. Юпітере, коли настане пора паруватися, остуди їхню пристрасть. Нехай воркує він своїй коханій у прохолоді.
Єва. Гріх, скоєний у пшеничній ниві. Змій обіймає її своїми звивинами, цілує і водночас жалить своїм отруйним зубом.
— То ви вважаєте, що це лиш парадокс? — запитав бібліотекар-квакер. — Адже сміхуна ми ніколи не сприймаємо серйозно, навіть тоді, коли він не жартує.
І вони серйозно стали розмовляти про серйозність сміхуна.
Тим часом Красень Мулліган знову втупився у Стівена своїм важким поглядом. Тоді, похитуючи головою, він підступив ближче, витяг із кишені згорнений бланк телеграми. Став читати, і його жваві губи завсміхалися, смакуючи заздалегідь утіху від прочитаного.
— Телеграма! — оголосив він. — Витвір дивного натхнення! Телеграма! Папська булла!
Він сів на край того стола, де не було лампи, і гучно й весело прочитав:
— Комплексами не може бути обтяжений той, хто, зробивши своє діло, ладен тішитися тим і не думати про його ймовірні наслідки. Підпис: Дедал. Звідки ти її послав? Із бурдею? От же ні. Коледж Ґрін. А свої чотири червінці вже, певно, пропив? Ось тітонька збирається поговорити з твоїм непутящим татком. Телеграма! Малахію Муллігану. «Корабель». Нижня Еббі-стрит. О, неперевершений блазню! О, пастеризований кінчиканцю!
Хвацько він застромив у кишеню телеграму разом із конвертом і враз забалакав простацькою сільською мовою:
— Оце я й розкажу тобі{430}, чоловіче добрий, як воно було у нас із Гейнсом, коли ми сиділи у Коннері, і так нудно нам і що далі, то гірше та ще й у животі бурчить, і хотілося, щоб стояло, як у шибеника, та ніяк не виходить. Отак ми нудили світом, годину, другу, третю, мо’, хтось прийде, полікує, поставить хоч по кухлю пива.
І він розійшовся:
— І нам уже й несила, а тут іще й ти ні сіло ні впало забиваєш нам баки своїми каляками, аж у нас язики висолопилися на цілий аршин, як у того попа, коли йому горло треба промочити доброю чаркою після молебня.
Стівен засміявся.
А Красень Мулліган враз нахилився до нього і стиха застеріг:
— Наш блудяга Сінг шукає тебе, хоче уколошкати. Хтось йому сказав, буцімто ти насцяв на його двері в Гластулі. Тож він гасає по місту в постолах, хоче тебе уколошкати.
— Мене! — скрикнув Стівен. — Це твій вклад у літературу.
Красень Мулліган на радощах відхилився назад і засміявся, вдивляючись у темну стелю, що слухала його уважно.
— Та тебе ж! — реготав він.
Незугарне обличчя, схоже на писок потвор, зображених на середньовічних соборах, що супилося на мене, коли ми сперечалися, снідаючи хляками на вулиці Сент-Андре-дез-Ар. Словами із слів задля слів, palabras[126]. Ойсин із Патриком. Під Кламаром у лісі він здибав фавна, який вимахував пляшкою вина. C’est vendredi saint[127]! Калічить ірландську мову. Мандруючи, він стрів свою подобу. Я теж — свою. Я щойно стрів у лісі блазня.
— Містере Лістере! — погукав помічник, відчинивши двері.
— …в якому кожен може вгледіти щось своє. Наприклад, суддя Медден у своїх «Записках магістра Вільяма Сайленса» знайшов там чимало мисливських термінів… Слухаю. Що там?
— Прийшов один джентльмен, сер, — пояснив помічник, підступаючи і простягаючи візитну картку. — З «Фрімена». Хоче подивитися підшивку «Кілкенні Піпл» за минулий рік.
— Авжеж, авжеж, авжеж. А цей джентльмен?..
Він узяв картку, глянув, не роздивився, поклав, не подивився, поглянув знову, запитав, кахикнув, запитав:
— А він..? Он там!
Пританцьовуючи, бібліотекар прожогом вискочив у коридор. Там, при денному світлі, він заговорив промовисто, запопадливо, усвідомлюючи свій службовий обов’язок, найсправедливіший, найдобросердіший, найчесніший з усіх квакерів.
— Це той джентльмен? «Фріменс Джорнел»? «Кілкенні Піпл»? Аякже. Добрий день, сер. «Кілкенні…» Звичайно ж, маємо…
Терпляча постать чекала, слухаючи.
— Усі провідні місцеві… «Норзерн Віг», «Корк Екземінер», «Енніскорті Ґардіан», 1903… Будь ласка, хочете? Івенсе, проведіть джентльмена… Будь ласка, за цим служн… Або, прошу, дозвольте мені… Сюди… Прошу, сюди, сер…
Запопадливий і промовистий, він вів перед туди, де зберігалися всі місцеві газети, а темна сутулувата постать поспішала за його швидкою ходою.