Ну чого ти на цьому зациклився, хай йому всячина?
Знаю. Помовч. Не мороч голову. Маю причину.
Amplius. Adhuc. Iterum. Postea[140].
Хіба тобі конче треба це робити?
— Соромота за тілесний гріх роз’єднують їх так твердо, що світовий запис усіх інцестів та інших гріховних переступів такого кшталту майже не засвідчує випадків навпаки. Сини з матерями, батьки з дочками, лесбіянки-сестри, любов, яка не зважується назвати себе коханням, небожі з бабусями, в’язні з замковими дірками, цариці з породистими бугаями{464}. Ненароджений син псує матері поставу, народжуючись, завдає їй мук, потім — кому більше уваги, нові клопоти. А він, як і належить дитині чоловічого роду: сам зростає, а батько старішає, синова юність батькові як сіль на рану, його друг — батькові суперник і ворог.
Я це збагнув на паризькій вулиці Мсьє-ле-Пренс{465}.
— Що пов’язує їх у природі? Мить сліпої жаги.
А я батько? А якби був?
Зморшкувата невпевнена рука.
— Савеллій, він африканець і єресіарх хитріший над усіх польових звірин, доводив, що Батько є водночас Своїм Власним Сином. Бульдог Аквінський{466}, який не зважав на будь-яке твердження, суперечить йому. Гаразд: якщо батько, у якого немає сина, не може бути батьком, то чи може син, у якого немає батька, бути сином? Коли Ратлендбеконсаутгемптоншекспір{467} чи якийсь інший поет під тим самим ім’ям у цій самій комедії помилок{468} написав «Гамлета», він був не тільки батьком свого сина, але, вже не бувши сином, він був і усвідомлював себе батьком усього свого роду, батьком свого діда, батьком свого ненародженого онука, який, відповідно, так і не народився, бо ж природа, як пояснює містер Магі, не сприяє довершеності{469}.
Еглінтонові очі втішено блиснули з несмілою подякою. Зрадів він, бадьорий пуританин, бо має глини цілу тонну.
Улестити. Інколи. Але улестити.
— Сам собі батько, — промимрив сам до себе Синмулліган. — Постривайте-но. Я завагітнів. У мене в голові ненароджена дитина. Атена-Паллада! П’єса! Має народитися п’єса! Допоможіть мені розродитися!
Він стиснув долонями своє чоло, як акушерка стискає живіт породіллі.
— Що ж до його родини, — провадив Стівен, — то ймення його матері живе в Арденському лісі{470}. На її смерть він відгукнувся сценою з Волумнією в «Коріолані»{471}. Про смерть його малого сина нагадує смерть юного Артура в «Королі Іоанні». Гамлет, чорний принц, це Гамнет Шекспір. З кого писалися дівчата у «Бурі», в «Періклі» та в «Зимовій казці», ми знаємо. Хто така Клеопатра, звідки єгипетські казани з м’ясом, хто Крессіда й Венера{472}, ми здогадуємося. Проте там є ще один його сім’янин.
— Сюжет розгортається, — озвався Джон Еглінтон.
Бібліотекар-квакер придибав навшпиньки дрібушечки, диб-диб дрібними крочками, і лице тремтить-здригається у поспіху раз у раз.
Двері зачинилися. Келія. Позирни.
Вони слухають. Троє. Вони.
Я ти він вони.
Тож призволяйтеся.
СТІВЕН: У нього було троє братів, Гілберт, Едмунд, Ричард. Гілберт уже на схилі віку розказував якимсь джентльменам про те, як Містар Касієр дав йому задурно білет у теятер і він побачив там свого братуху Містара Віля що пише пієси у Лондоні і в тій пієсі про борців він виносив чоловіка на спині. Запам’яталася йому ковбаса, яку продавали в партері і яка втішила його до глибини душі. Імени його не знайдемо ніде, але імена Едмунда і Ричарда наявні у творах їхнього любого братика Вільяма.