— Гороховий суп, — сказала Меггі.
— Де ти взяла? — запитала Кейті.
— Сестра Мері Патрик, — пояснила Меггі.
Служник закалатав дзвінком.
— Дзень-дзелень!
Буді сіла за стіл і жадібно вигукнула:
— Ану, давай, насипай!
Меггі насипала їй із каструлі в тарілку густого жовтого супу. Кейті, що сиділа навпроти Буді, назбирала кінчиком пальця крихти хліба і, підносячи їх до рота, спокійно сказала:
— Добре, що маємо хоч таку поживу. А де Діллі?
— Пішла зустріти батька, — сказала Меггі.
Буді, яка розкришувала в жовтий суп скибку хліба, додала:
— Отця нашого, іже не на небесі.
Меггі, яка саме наливала жовтий суп у тарілку Меггі, вигукнула:
— Буді! Май же сором!
Човник, зім’ятий папірець, що його викинули в річку, Ілля йде, пливе собі легенько по Ліффі під Круговим мостом, стрибає в бистрини, де вода вирує навколо мостових підпорів, і прямує далі на схід повз судна і якірні ланцюги, між старим доком митниці та набережною Короля Ґеорґа.
У крамниці Торнтона білявка постелила дно плетеного кошика хрустким гофрованим папером. О’Кріп О’Шпар подав їй пляшку, загорнену в рожевий шовковий папір, і невеличкий слоїк.
— Покладіть зразу це, — звелів він.
— Так, — сер, — відповіла блондинка, — а фрукти згори.
— Те, що треба, м’яч у ворота, — зауважив О’Кріп О’Шпар.
Вона справно уклала гладкі груші, один ряд хвостиками в один бік, другий — хвостиками в протилежний, а між ними стиглі персики, які сором’язливо паленіли.
О’Кріп О’Шпар походжав у нових брунатних черевиках по крамниці, просякнутій запахом фруктів, брав плоди, молоді, соковиті, зморщені, й опасисті червоні помідори, і нюхав їх.
Перед ним пройшли ланцюжком H.E.L.Y.’S. у білих циліндрах, вони пошкандибали по Танжер-лейн до свого фінішу.
Раптово він відступив від козуба з суницями, витяг із кишеньки золотого годинника на всю довжину його ланцюжка і позирнув, котра там година.
— Чи ви зможете послати це трамваєм? Зараз?
Біля входу в пасаж Мерченс-арк чиясь темна спина перебирала книжки на візку вуличного букініста.
— Авжеж, сер. Це в межах міста?
— Так-так, — запевнив О’Кріп О’Шпар. — За десять хвилин звідси.
Білявка простягнула йому блокнот і олівець.
— Прошу, напишіть адресу, сер.
О’Кріп О’Шпар написав за конторкою адресу й посунув їй блокнот.
— Прошу, пошліть негайно, згода? — сказав він. — Це для хворого.
— Добре, сер. Зроблю це, сер.
О’Кріп О’Шпар весело побрязкав монетами в кишені штанів.
— І скільки це все мені буде коштувати? — запитав він.
Дівочі пальчики білявки порахували фрукти.
О’Кріп О’Шпар зазирнув у викот її блузки. Юна пташка. Він узяв червону гвоздику із скляної вази.
— Чи мені личить? — запитав галантно.
Білявка позирнула на нього скоса, підвелася, одягнений за останньою модою, краватка трохи перекосилася, і зашарілася, кажучи:
— Так, сер.
Нахилившися, вона знову перелічила гладкі груші й персики, які шарілися.
О’Кріп О’Шпар зазирнув у її блузку ще з більшою охотою, привітно сміючись зубами, що стискали стеблину з червоною квіткою.
— Можна, я скажу кілька слів по вашому телефону, міссі? — грайливо мовив він.
— Ма[162]! — сказав Альмідано Артіфоні.
Через плече Стівена він споглядав ґулястий череп Голдсміта.
Повільно проїхали два трамваї з туристами. Жінки сиділи на передніх сидіннях, схопившися за поручні. Блідолиці англійці. Руки чоловіків відверто стискали їхні осині талії. Вони почережно дивилися то на Триніті, то на суцільно колонний фасад Ірландського банку, де вуурвууркували голуби.
— Anch'io ho avuto di queste idee, — сказав Альмідано Артіфоні, — quand’ ero giovine come Lei. Eppoi mi sono convinto che il mondo è una bestia. È peccato. Perchè la sua voce… sarebbe un cespite di rendita, via. Invece, Lei si sacrifica[163].
— Sacrifizio incruento[164], — посміхнувся Стівен, тримаючи свій ясеновий ціпок посередині і легенько його погойдуючи.
— Speriamo, — охоче погодилося кругловиде вусате обличчя. — Ма, dia retta а me. Сі rifletta[165].
За велінням кам’яної руки Граттана трамвай із Інчікора зупинився, і з нього вивалилася ціла валка солдатів оркестру шотландського полку.
— Сі rifletterò[166], — сказав Стівен, дивлячись на широку холошу штанів.
163
Я теж міркував так само, як і ви… коли був молодий. Тоді я був переконаний, що світ це тварюка. Каюся. Проте ваш голос… розумієте, маючи такий голос, ви могли б заробляти добрі гроші. А натомість ви приносите себе в жертву