Ко-ко-ко. Кво-кво-кво. Чорна Ліза — це наша курочка. Вона несе нам яєчка. Коли знесе яєчко, вона дуже радіє. Куд-ку-дак! Куд-ку-дак! Тоді приходить добрий дядечко Лео. Він просовує руку під Чорну Лізу і забирає її свіженьке яєчко. Ко-ко-ко-ко. Кво-кво. Куд-ку-дак. Куд-ку-дак.
— Хоч як там є, — каже Джо, — Філд і Наннетті вирушають сьогодні до Лондона і зроблять про це запит на засіданні Палати громад.
— Чи ви певні, — питає Блум, — що радник їде теж? Річ у тім, що я хотів із ним поговорити.
— Так, він їде поштовим пароплавом увечері, — пояснює Джо.
— От біда, — зітхає Блум. — Мені дуже треба було. Може, їде тільки містер Філд. Я не зміг зателефонувати. Ні. Ви певні?
— Наннан їде теж, — каже Джо. — Ліга доручила йому зробити завтра запит щодо наказу комісара поліції, який заборонив у парку займатися ірландськими видами спорту. Як ти дивишся на це, Громадянине? The Sluagh na h-Eireann[209]{628}.
Містер Коров’як-Півакр (Мултіфарнгем, націоналіст): У зв’язку із запитом мого шановного друга, депутата від Шіллела, я б хотів запитати високоповажного джентльмена, чи справді уряд дав указівку, щоб цих тварин забивали, не зважаючи на відсутність медичних ознак їхнього патологічного стану.
Містер Рукиноги (Тамошант, консерватор): Шановні депутати вже отримали відомості, з якими був ознайомлений комітет палати. Навряд чи я зможу істотно доповнити ці відомості. Відповідь на запит шановного депутата буде стверджувальна.
Містер Ореллі (Монтенотте, націоналіст): Чи давалися подібні вказівки щодо забою тварин людського роду, які наважувалися бавитися ірландськими видами спорту в Фенікс парку?
Містер Рукиноги: Відповідь буде заперечна.
Містер Коров’як-Півакр: Чи не вплинула славнозвісна мітчелестаунська телеграма високоповажного джентльмена на політику джентльменів із державної скарбниці?
(Галас у залі).
Містер Рукиноги: Мені треба навести довідки щодо цієї справи.
Містер Нафталін (Банкоум, незалежний): Стріляти без попередження.
(Опозиція аплодує для сміху).
Головуючий: Годі! Годі!
(Засідання закривається. Оплески.)
— Ось вам чоловік, — каже Джо, — який відродив ірландський спорт. Він сидить осьдечки. Чоловік, який визволив із в’язниці Джеймса Стівена. Чемпіон усієї Ірландії з метання шістнадцятифунтового ядра. Який у тебе найкращий результат, Громадянине?
— Na bacleis[210], — відповідає Громадянин, удаючи із себе скромного. — Хоча в свій час я був не гірший за інших.
— Не треба, Громадянине, — припиняє його Джо. — Усіх інших ти просто заткнув за пояс.
— Невже таке було? — питає Елф.
— Авжеж, — підтверджує Блум. — Це всім відомо. А ви не знали?
І завели балачку про ірландські види спорту та про ігри, якими бавляться shoneens, щось на взір лаун-тенісу, про ірландський трав’яний хокей і про штовхання ядра і про поклик рідної землі і про творення нації по новій і тому подібні речі. І, звичайно ж, Блумові треба було теж висловитися з кожного приводу: якщо у чоловіка слабке серце, то йому трудні фізичні вправи не до шмиги. Присягаюся цнотою моєї бабусі, якщо піднімеш із підлоги соломину і скажеш Блумові: Поглянь-но, Блуме. Ти бачиш цю соломину? Це соломина, — то, присягаюся честю моєї дядини, він буде просторікувати про цю соломину цілу годину і, запевняю, ні на мить не спиниться.
Щойно ми були свідками дуже цікавої дискусії щодо відродження давніх гельських видів спорту і щодо значення фізичної культури, як вона сприймалася в Стародавній Греції, Стародавньому Римі і Давній Ірландії для розвитку нації, дискусія відбувалася в старовинній залі Брайєна О’Кірнана на Срейд-на-Бретан Бхеаг{629} за сприянням Слуг-на-г-Ейреанн. Вельмишановний президент шляхетної спілки головував на засіданні, і люду в залі було доста. Після змістовної доповіді голови, що визначалася красномовством і завзяттям, розпочалася цікава й змістовна дискусія щодо того, чи бажано відроджувати давні ігри та спортивні змагання наших прадавніх панкельтських предків. Широко відомий і високо шанований трудар на лану нашої давньої мови містер Джозеф Маккарті Гайнс красномовно закликав відновити давні гельські види спорту й забави, яким віддавався зранку і ввечері Фінн МакКул, аби оживити найкращі традиції відновлення сили, моці й мужности, які досягнули нас із глибини віків. Л. Блум, якого присутні сприйняли по-різному, і оплесками і свистом, дотримувався іншої точки зору, і головуючий, а він вельми прихильний до співу, поступаючись численним проханням і рвучким оплескам з усіх кінців ущерть залюдненої зали, поклав край дискусії чудовим виконанням вікопомної пісні на слова безсмертного Томаса Осборна Девіса «І нація стане ірландська»{630} (на щастя, вони загально відомі, і їх можна тут не нагадувати). У її виконанні наш ветеран, патріот і чемпіон, можна сказати без перебільшення, перевершив самого себе. Ірландський Карузо-Ґарібальді був у чудовій формі, і в освяченому традицією гімні, співаному так, як може співати його тільки наш громадянин, його лункий голос сприймався публікою з непідробним захватом. Його вокалізм високого класу вже створив йому виняткову репутацію, проте сьогоднішнє виконання підняло її ще вище, про що свідчив оглушливий грім оплесків такого великого людського тиску, серед якого можна було побачити багатьох видатних діячів нашого духівництва, а також і представників преси, адвокатів та суддів і інших учених мужів. На цьому збори завершилися.