Хвилину вона мовчала, сумовито потупивши очі. Вона хотіла була відмовити, але щось замкнуло їй уста. Потяг схиляв її до відповіді; гідність наказувала їй мовчати. Гарненькі губоньки закопилились, але за мить вона підвела очі й зайшлася коротким веселим сміхом, ущерть переповненим свіжістю юного травневого ранку. Вона пречудово знала й розуміла, краще, ніж будь-хто інший, чому косоокій Еді забагнулося те сказати, тому що він охолов і не виявляв ознак уваги, а насправді то була простісінька сварка між коханцями. Як завше, чиєсь було собаче діло до хлопця, що безперестану ганяв на велосипеді перед її вікном. Але зараз батько не пускав його вечорами з дому, силуючи до книжок, щоб він дістав стипендію після іспитів, і він збирався вступати в Триніті-коледж, аби вивчитися на лікаря, коли скінчить середню школу, як його брат В. Е. Вайлі, котрий брав участь у велосипедних перегонах в Триніті-коледжі. Навряд чи він здогадувався про її переживання, про ту порожнечу в серці, яку, часом, заповнював глухий біль, що сягав глибини душі. Та він був молодий і, може, з часом навчився б її кохати. В його родині всі були протестанти, а Герті, звичайно, знала, хто стоїть найперший, а за ним благословенна діва Марія, а далі святий Йосиф. Але, безперечно, він був гарний хлопець з незрівнянним носом і джентльмен у кожному дюймі, як то й видно з першого погляду, та й форма голови, коли він голомозий і подивишся ззаду, вона б упізнала де завгодно щось незвичайне, а як він повертає велосипед біля ліхтаря, знявши руки з керма, а також чудові пахощі тих гарних сиґарет, а до того ж вони були одного зросту і Еді Бордмен вважає себе розумною аж нікуди, бо він не виходить з дому і не їздить перед її палісадником.
Герті була вдягнена просто, але з природженим смаком шанувальниці її ясновельможности Моди, бо вона передчувала, що він дістане нагоду вийти. Скромна блузка кольору електрик, розмальована квітами (бо в «Ледіз пікторіел» висловлювалася гадка, що електрик увійде в моду), з гострим вирізом аж до грудей і кишенькою для хусточки (в якій вона завжди тримала клаптик вати напахчений улюбленими парфумами, бо хусточка псувала блузці вигляд), і темно-синя широкого покрою спідниця на три чверті чудово вирізняли її тонку гнучку фігуру. Вона носила кокетливий гарненький брилик широкої негрської соломи з яєчно-синьою синелькою, а збоку бантик-метелик відповідного тону. Минулого вівторка вона цілісінький день ходила по місту, шукаючи бинди, що пасувала б до тієї синельки, і, зрештою, знайшла на літньому розпродажу в крамниці Клері якраз те, що треба, трохи залежану, але ви б того не помітили зроду, сім пальців два шилінги один пенні. Вона прилаштувала все сама, і яка то була для неї радість, коли вона його приміряла, всміхаючись до чарівної з’яви, що її відбило для неї люстро! А коли вона насадила його на глечик, аби він зберіг форму, то переконалася, що зіб’є пиху з декотрих своїх знайомих, її черевики були останнє слово шевського мистецтва (Еді Бордмен пишалася, що вона дуже petite[233], але вона зроду не мала такої ноги, як у Герті Мак-Дауел, п’ятого розміру, і довіку не матиме, хоч би там що) з лакованими носками й одненькою ловкенькою пряжкою на високому підйомі. З-під її спідниці виднілися зграбні, мов виточені, щиколотки, демонструючи свою довершену форму, а також гарні ноги — не більше ніж дозволяла пристойність, — убрані в панчохи тонкого прядива з французькою п’яткою і широким верхом, пристебнутим підв’язками. Що ж до білизни, то на неї Герті звертала особливу увагу, і невже той, хто відає хвилюючі надії й жалі незабутніх сімнадцяти літ (хоч Герті вже було більше як сімнадцять), зважиться її за те осудити? Вона мала чотири лепські гарнітури, усі прегарно прострочені, а до того ж три трико і нічні сорочки, і кожна комбінація була зі стрічками різного кольору: рожевуватого, блідо-синього, малинового й горохового, і вона сама їх провітрювала й підсинювала, коли їх приносили після прання, й прасувала, і у неї була цеглина, щоб ставити праску, бо вона не довіряла пралям, знаючи, як вони пропалюють білизну. Вона носила синє на щастя, сподіваючись без надії, то був її колір, а до того ж і щасливий колір тому наречена повинна мати хоч клаптик синього бо зелене яке вона носила рівно тиждень тому принесло нещастя бо батько примусив його готуватися до іспитів а вона ж бо гадала що може він вийде бо вбираючися того ранку вона заледве не надягла стару пару навиворіт а це на щастя й ознака що стрінеш коханого коли надягнеш білизну навиворіт якщо то сталося не в п’ятницю.