{710}, якого був прислав на наш острів фермер Миколай, найзухіший зух із-поміж усіх скотарів. Твоя правда, відгукується через стіл містер Вінсент, і присягаюся бичачим вухом, каже він, ніколи ще не було гладкішого й показнішого бугая поміж усіх, що задристують трилисник. Роги — очей не одірвати, шкура масти золотої, з ніздрів іде тепла пара, так що на острові всі жінки покидали свої рублі й качалки та й пугнули за ним, і ну обчіплювати його бикородіє вінками зі стокроток. А яке з того пуття, обізвався містер Діксон, коли фермер Миколай, сам євнух, перш ніж одіслати бугая сюди, звелів і його вичистити найкращим чином — доручив виконати сю операцію колегії дохтурів, які в певному сенсі були з оним Миколаєм одного поля ягоди. Тож іди зараз, каже він, і роби все, що накаже тобі мій кузен, пан Кривий Гаррі, й ось тобі моє фермерське благословіння, і з цими словами він вельми гучно ляснув того по нижньозадній частині тіла. Одначе ж ляпас цей, укупі з благословінням, учинив йому добру службу, зауважив містер Вінсент, адже той, видно, на втіху навчив його дечого ліпшого за втрачене, позаяк досі ж і жона, й дівиця, і вдова, й черниця, усі водно скажуть, що їм куди бажаніш нашіптувати йому на вушко в темній оборі та діставати помазання в потилицю його довгим пресвятим язиком, аніж кохатися хоч би й з найфайнішим молодцем усіх чотирьох царств Ірландії. І ще один докидає й свої п’ять центів: І вбрали вони його, надягли сорочку мережану та нижню спідницю, а поверх того ще й палантин та мережані манжети, на лобі викрутили йому кучерик, умастили все тіло його амброю, а на кожному закруті дороги спорудили для нього стійла із годівницями золотими, повними найзапашнішого сіна, яке тільки можна було знайти на ринку, аби міг він і одіспатися, й одісратися, як тільки душа його бажала (але так, щоб ні в якому разі не дійти до стану крайньої просрації). Але на той час Батько Вірних (отак вони його прозвали) до того розпасся, що вже й на пасовисько ледве додибував. Аби зарадити цій біді, винахідливі наші дами й діви придумали носити йому харч у своїх пеленах, і коли він насичував своє черево, то зводився на задні ноги, розкриваючи вельможним дамам тайну свого хазяйства, і мукав та ревів бугаячою своєю мовою, а всі вони йому вторували. Свята правда, підхоплює ще один, і зробився він до того вередливий, що вже вимагав, аби ніде в країні більш нічого не росло, крім зеленої трави йому на корм (всі інші барви він просто терпіти не міг), і тому вивісили в самісінькій середині острова, на пагорбі, друковане оголошення, яке проголошувало: Волею пана Кривого Гаррі зеленою хай буде вся трава, що росте на цій землі! І хай-но він учує, підхоплює і містер Діксон, скотокрада в Роскоммоні чи в глушині Коннемари, а чи пронюхає, що котрийсь землероб у Слайго засіяв півгрядки рапсом чи гірчицею, як він тут-таки ладен у шаленій лютості мчати через весь острів, аби рогами повиривати з корінцями посіяне там неподобство, а все ж те волею нечистою пана Гаррі. Напочатку вони люто скузувалися, переймає містер Вінсент, пан Кривий Гаррі посилав фермера Миколая до всіх чортів, називав його господарем бурдею з сімома шльондрами й обіцяв, що ще розбереться з темними його справунками. Я примушу цю скотиняку, погрожував він, понюхати смаленого чорта, а допоможе мені в цьому ось цей добренний прутень, що мені від батька дістався. Але якось-то увечері, коли Кривий Гаррі шкріб свою царську шкуру{711}, ладнаючись пообідати після перегонів веслярських, де він, звісно, всіх переміг (а правила були там такі, що він замість весел може гребти лопатами, а суперники його мусять веслувати вилами), несподівано він виявив у себе разючу схожість із бугаєм і, схопивши замацану книжчину з давніми казками, що зберігалася в його комірчині, з невідворотністю відкрив, що походить він, бічною лінією, від знаменитого призового бугая римлян — Bos Bovum[265]), що найчистішою нужниковою латиною означає бос усієї вистави. Після чого, провадить містер Вінсент, Кривий Гаррі занурює свою голову, в присутності всіх своїх двірських, у коров’ячий жолоб для пиття, а коли вийняв її звідтіль, оголосив їм усім своє нове ім’я. Потім, хоча з нього все ще стікає вода, вбирається у стареньку спідницю й кофту, які лишилися йому в спадок від бабусі, й незагайно купує самовчитель бугаячої мови. Але йому не поталанило вивчити з того підручника (чи то пак підножника) бодай одне слово, крім займенника першої особи, зате ж він його гарненько переписав і визубрив напам’ять, і відтоді, виходячи прогулятися, він щоразу напихав собі кишені крейдою, аби писати його скрізь, де тільки йому забажається, на камені, на столику в чайній, на багулах із бавовною чи на поплавках вудок. Одне слово, він і ірландський бугай хутко стали друзі — нерозлийвода, як ото срака й штани. Що ж із того, що вони стали, підхоплює містер Стівен, коли жони мужів шанувати перестали, отож дійшло до того, що чоловіки на острові, побачивши, що віднині ніхто їм більше не запоможе, бо невдячна жінота вся сповнилася одного неприязного духа, склепали здоровезний пліт, повантажилися на нього з усіма клунками й справунками, поставили щогли все не кривії, а прямії, набрали на снасті залогу, розгорнули передню шкаторину, лягли в дрейф, розгорнули три вітрила мов крила, поставили ніс між вітром і водою, вибрали якоря, поклали кермо ліво на облавок, підняли веселого Роджера чи то пак прапор-піратор, гаркнули потрійне гурра, запустили му-тора (чи то пак бика-торо), відштовхнули від берега свою шлюпку-хлюпку й поплинули в широке море перевідкривати Америку. А з такої нагоди, пришпандорив свою кінцівку містер Вінсент, їхній боцман склав хвацьку пісеньку: